Бо війна – війною…

Кине клич Пiлсудський – i кожен поляк назве своiм iдеологом Сенкевича!

– Якщо так станеться, то нам нiчого iншого не залишиться, як обороняти свою землю. Це святая святих!

Панi Шубертiвна слухала, переводячи погляд то на Гриця, то на Михайла, а коли вони змовкли, спитала мене:

– Що ти на це скажеш, Івасю?

– Я ще надто молодий, менi немае й вiсiмнадцяти. Та я ось згадав слова Михайла з нашоi розмови по дорозi з Коломиi до Пилипiвки. Ту думку про практичну працю для народу я виносив давно. Час турнiрiв приходить i вiдходить, а пiсля битв настае пора довготривалоi i копiткоi працi.

Настроенiсть на практичнi дiла – це, на мою думку, природний спосiб iснування нацii. Вiйна принесе волю або неволю нашому народовi: хто виграе – нинi ми не вгадаемо. Але в кожному разi треба буде працювати, бо ж нiхто не ходитиме пiсля вiйни в лавровому вiнку переможця чи в терновому – мученика. Я настроюю себе на працю.

– Добре ти сказав, тiльки ж спочатку буде битва.

– Обставини самi пiдкажуть, де менi бути.

– Пацифiст… – проказав Гриць.

– А ти? – звернулася учителька до Катерини.

– Я вчуся, – коротко вiдказала дiвчина. По черзi глянула на кожного з нас i повторила: – Я вчуся. І в цю хвилину – теж.

Ми спожиткували свячене, подякували господинi й повставали з-за столу. Панi Шубертiвна провела нас до порога, поцiлувала кожного в чоло, промовила:

– Може, востанне бачу вас. Я стара, а завiрюха iнодi тривае довго. Тiльки живi залишiться, тiльки живi…

Ми з Михайлом провели Гриця i Катерину до вiйтового обiйстя.

– Вiд’iжджаете завтра? – спитала Катруся. – Та що це я питаю: знаю, що вiд’iжджаете… Пiсля матури, Михайле, я приiду до Львова записуватися у семiнарiю. Ми там зустрiнемося.

Я вiдчув, як ревнощi враз полишили мене, – аж дивно стало. Дивився на Михайла й Катрусю i любувався: вони так пасували одне до одного!

З ЛИСТІВ МИХАЙЛА ШИНКАРУКА

У кiнцi квiтня на небi з’явилася комета, i тяжко захворiв цiсар Франц-Йосиф. Комету можна було побачити голим оком на передсвiтанковому небi, а про недугу самодержця повiдомляли газети в рубрицi «Цiсар недужий».

Господар дому на Замарстинiвськiй, неподалiк мiськоi рiзнi, Збiгнев Лукасевич, у якого Михайло винаймав кiмнату, сказав увечерi, пiдкручуючи пальцями шляхетськi вуса:

– На небi знамення, а на престол сяде завзятий Франц-Фердинанд… Буде вiйна – i шлюс! Я ж знаю: нiмецький ворожбит Нострадамус ще чотириста рокiв тому написав про 1914 рiк у своiй книзi пророцтв: «Студiнь скаженiе.