Марго та сексот

До ii складу входили й грудинка копчена, i свининка, i ковбаска сирокопчена, i огiрочок квашений, i засмажка з помiдорчиком, приправлена перцем, укропом, лавровим листом, цибулею i борошном загущена… І де тiльки усi тi iнгредiенти дiставалися при тотальному дефiцитi?! Кажуть, запровадив таку кухню знаний у мiстi вiрменин, але з часом вiн перебрався в ресторан, а навченi украiнськi кухарки освоiли всi секрети i з легкiстю могли запхнути за пояс у приготуваннi страв самого вiрменина.

Утовпитися в «Мрiю», особливо ввечерi чи у вихiдний день, було мало не те саме, що потрапити до мавзолею на Краснiй площi.

Семга заходив у кафе з чорного ходу. Пишна любаска працювала там поварихою, i хоча йому подобалися не такi тiлистi жiнки, цiеi вiн не цурався. Розважливо поглинаючи смачнi страви, тут можна було слухати теревенi пiдпилих i вкрай ситих людей, якi у рознiженому станi давали безмежну волю своiм язикам. І коли розмова бралася до дiла, Владлен сiдав мiж тих говорунiв, смакував солянкою, попивав пивце, слухав i мотав розмову на вуса, знаючи наперед, що по нитцi й до клубка дiйдеш… Сам у бесiди нiколи не встрявав, пам’ятаючи: у чужiй церквi свiчок не поправляй, хоча ладаном там i не могло пахтiти.

Того недiльного дня вiн прийшов у «Мрiю» повечеряти. Смеркало… Люду – аж повiтря на вдих не стае. Дим вiд цигарок над кожним столом – коромислом, хоч хапайся за нього. «Столичная» горiлка з-пiд поли до пива пiдмiшуеться. Балачки в купки збиваються i пiд стелею гудуть одним великим вуликом.

Владлен замовив шашлик з подвiйною порцiею аджики, натрусив iз перечницi у кривавого кольору приправу ще добрячу дрiбку червоного злючого перцю, розбовтав усе те виделкою. Вiдтак зняв ножем iз скалки добiрнi шматки свинячого пахучого м’яса, залив гарячою ядерною аджикою. Холодне пиво у великому гранчастому бокалi ще тримало тонкий обiдок бiлоi пiни. Вiдхлебнув ковток i обережно облизав язиком губи…

– Хлопцi, а що воно таке? – почув поруч голос з характерною м’якою вимовою.

– А ви, дядьку, спробуйте! До пива цi таргани ще й як смакують! – знайомий голос начальника модельного цеху примусив Семгу напружитися, але вiн не озирнувся, навiть периферичний зiр не сфокусував.

– Та берiте, берiте! – припрошував дядька бравий вишколений чоловiк, який сидiв за одним столиком з начальником, i його таки трiшки було видно Владленовi.