Без козиря (збірник)

Довкола, в сiрiй iмлi, валялися заржавiлi вагончики, залiзнi труби, купи битоi цегли, затоптанi в багно шматки линви. Ранiше вони наганяли на нього нудьгу, тепер же вбирали очi, як щось дороге i звикле, без чого й життя ставало немислиме.

Побачивши Байду, шахтарi спочатку зиркали на вартового, що куняв бiля контори, потiм з iскорками цiкавостi в очах i з посмiшкою на чорних губах пiдходили до нього й замашисто тиснули йому руку:

– Байда! Повернувся! Ну що там?

– Скоро прийдуть нашi?

– А то вже терпiти не можна!

У голодних очах тремтiла надiя, що, може, хоч вiн, Байда, скаже нарештi, доки ж iм ходити в ярмi з гетьманськими й нiмецькими занозами.

Гордiй Байда розхвилювався. Вперше за все життя йому доводилось не слухати iнших, а самому говорити про полiтику. І не тiльки говорити, а й повчати людей. Вiн розумiв, що не Семен Сухий, а партiя доручила йому вести агiтацiю. Пригадуючи, що i як говорив у в'язницi Троян, затинаючись i червонiючи, як школяр, почав:

– От пишуть про Червону армiю в газетi.

Коло шахтарiв збiльшувалося. Щоб не пропустити жодного слова, шахтарi душили в долонях кашель, який рвав iм груди.

– А взяти не можуть, – продовжував Байда, вищий за всiх на цiлу голову. – Не можуть, в народi сила прокинулась. Усi заводи вийшли битися з гiдрою контрреволюцii.

– Ото й нам би треба.

– Звiсно, пiд лежачий камiнь i вода не бiжить.

Із грудей у шахтарiв з шумом вириваеться зiтхання.

– Якби в нас менше було шкурникiв. А то як що – «мовчи та лиш». Максим Мостовий уже казав: «Морочать вас вариводи, а ви й вуха розвiсили».

– Бо Мостовий правильну лiнiю веде – бiльшовицьку! Я там у тюрмi наслухався, надивився: меншовиковi де тепло, там i вiн. На язик широкий, а як до дiла, так i хвiст набiк. Точнiсiнько, як наш Пантелеймон Петрович. А ще були там, що за землю й волю. Есери називаються. Все iм ставок та млинок сниться, а об робочого бояться руки закаляти.

Крiзь туге коло продерся Семен Сухий i довго тиснув Байдi руку:

– Отак би й давно, Гордiю. Найматись прийшов?

– Хiба такого приймуть! – сказав шахтар, iз захопленням дивлячись на Байду. – Вони бояться бiльшовикiв, як вогню.