Без козиря (збірник)

А для чого? Щоб повернути панiв на свое мiсце! У Сибiру полонених чехословакiв теж обдурили меншовики та есери: пристали до Колчака, який себе за правителя видае. А iм допомагае японець i якiсь австралiйцi, що до iхньоi землi, кажуть, з мiсяць треба морем-океаном плисти. І вп'ять же, американцi i французи й тут допомагають. Тепер, вiзьмемо, на Кавказi – наступають англiйцi з турками. Нафта iм кортить. У Бiлорусii, як i в нас на Украiнi, нiмець пшеничку й вугiлля цупить. Знову ж таки з Чорного моря висiли греки i тi ж таки французи з англiйцями.

Вiн аж упрiв вiд напруження, намагаючись пригадати написане в газетцi, до якоi зиркав тiльки одним оком. Для переконливостi Байда з кожним новим фронтом ляпав по клаптику паперу широкою долонею, нiби складаючи пiд неi ворогiв.

– Це ж тiльки… – вiн хотiв сказати – «iнтервенти», але слово не давалось. Байда плюнув i твердо вимовив: – Напасники, а ще й своя контра. От пiд Царицином бiлi генерали насiли на Донецьку нашу армiю. Мошки, мабуть, менше на болотi, нiж ворогiв, що посунули на совецьку власть.

– Та хiба ж ми самi осилимо? – уже пригнiченим голосом, злякавшись такоi навали, викрикнув Гирич. – У них офiцери, генерали.

– Будуть i в нас генерали, тiльки своi, з робочих, – вставив Семен Сухий. – Хто командуе Донецькою армiею, знаеш?

– А хто?

– Такий же, як i ти, робiтник iз луганського заводу – Клим, товариш Ворошилов.

– А ти хiба не знаеш? – i собi запитав Байда, даючи зрозумiти, що тепер перед ним можна не критися.

– Може, в тебе свiжiшi новини?

– Скоро нiби почнеться, – вiдповiв Байда, притишивши голос. – Усi чекають тiльки на сигнал. Чи в нас тут думають про це?

Семен Сухий, видно було по всьому, радiв про себе. Перед ним сидiв зовсiм iнший Байда.

– Та й ми не сидимо склавши руки. Але чим бiльше буде людей про це турбуватися, тим краще. Бачу, що й тобi воно болить, а думаеш тепер ти правильно, Гордiю.

Байда, не пiдготовлений до такоi пропозицii, розгублено вiдказав:

– Хiба розумнiших не знайдеться? То ж треба партiйному бути.

– І про це пора вже тобi подумати. Самим за себе треба дбати, а не чекати, щоб нас вели за ручку.

– Я хотiв би спочатку на роботу стати.

Гостi одвели очi.

– Треба буде спробувати.