Без козиря (збірник)

Люди вихваляють, так нехай знають, хто його батько. Тiльки чого цей Троян моргае? – Вiн зирнув на цибатого парубiйка, його сухе обличчя з тонкими губами не сподобалось Байдi, i вiн сказав ухильно:

– Та в нас Байдами цiлий куток заселений.

– А я гадав, ви щось за Клима знаете, – сказав цибатий. – Я тут, у Катеринославi, з ним познайомився. Вiн приiздив на конференцiю делегатом вiд вас, пам'ятаете?

Байда хотiв уже сказати: «Бач, а вiд батька й потаiвся!», але знову Троянова нога наступила на чобiт. «Може, такий, що винюхуе?» І вiн уже сердито вiдказав:

– Наше дiло вугiлля довбати.

За тиждень Гордiй Байда зовсiм уже звик до свого становища. Цибатого парубка чомусь перевели до iншоi камери – i в'язнi тепер не таiлись. Так вiн довiдався, що Троян – учитель iз Запорiжжя i був «того ж духу, що й Мостовий», комунiст, а взяли на мiтингу. Карбований збурював шахтарiв на страйк. Вiн не був партiйним, але в суперечках завжди тримав руку Трояна. Той, що мав руки слюсаря, таки й був слюсарем iз луганського заводу, прозивався Косов.

Теж комунiст i воював у Першому соцiалiстичному загонi, який органiзував Клим Ворошилов. Кажуть, робiтник iз того ж заводу. Косов попався нiмцям iз зброею в руках. Тепер на нього чекала, мабуть, шибениця, але вiн був життерадiсний, хоч пiсля кожного допиту повертався з новими синяками. Дядька Пилипа iз Чаплiiв посадили за те, що виступав на сходцi селян за резолюцiю, щоб не давати Центральнiй Радi хлiба.

– А навiщо Радi хлiб? – здивувався Гордiй Байда, який давно вiдiрвався вiд села.

У розмову втрутився Троян:

– Як – навiщо? А чим платити нiмцям за те, що допомагають добродiям з Центральноi Ради душити революцiю? Треба ж, як домовились, одного хлiба дати шiстдесят тисяч пудiв та рогатоi худоби бiля трьох мiльйонiв пудiв.

– Шутка! – сказав дядько Пилип. – Три мiльйони! Сам не iж, а iм вiддай. І лiсу ще, читали, – триста вагонiв. Тут сушиш голову, де б його хоч на крокви дiстати. Або узяти хоч шкiру. Тут не знаеш, як тi чоботи справити, а iм вiддай аж сто п'ятдесят тисяч шкур.

– Та ще додайте – рiзноi руди та залiза мiльйони пудiв.

– А ти, дядьку, кiлочками плiши. Ну я й виступив перед народом: «Не давайте хлiба панам з Центральноi Ради!»

Серед в'язнiв був i партизан iз Сновського революцiйного загону, що його органiзував iз залiзничникiв Микола Щорс. Кремезного вагаря звали Михайло Дрозд. Вiн все ще носив солдатську сiру шинелю, в якiй просидiв два роки в окопах.