Без козиря (збірник)

Вони блищали холодною сталлю, а м'язисте смугляве обличчя вiбрувало вiд стриманого гнiву.

– Може, й комiсар!

Таким Клима батько ще не бачив нiколи i мимоволi вiдступив. Його вразив цей опiр. Два роки вiн працював з сином у одному вибоi i вперше оце побачив його таким. Оскаженiлий вiд думки, що вiн уже поступаеться перед дiтьми, i вiд страху перед неминучими клопотами, Гордiй Байда стиснув кулаки, схожi на довбнi, i кинувся на сина. Клим напружився, схопив батьковi кулаки i з досадою вiдкинув iх вiд себе, як грудки вугiлля з вибою.

– Не чiпайте мене, тату! – Груди важко заходили пiд шинеллю.

Ілько, блiдий вiд недокрiв'я, з гострими плечима, забiгав по маленькiй кiмнатi i злякано закричав:

– Перестаньте, перестаньте!

Клим, готовий до захисту, стояв з витягнутою вперед головою. На крутих в'язах випиналися жили.

– Не чiпайте, кажу! Краще нехай буржуi спробують моiх кулакiв. – Нахилився, поцiлував у сиву голову матiр, а братовi кинув: – Щоб ти допомагав батькам, а коли треба буде, то й бiльшовикам.

Гордiй Байда розгублено подивився вслiд. Його збентежило кинуте Климом: «Може, й комiсар!» Вiн почав пригадувати попереднi розмови з сином, передумувати сьогоднiшню суперечку й вiдчув у Климових словах правоту. Але ж образа туманила розум. Батько, виходить, уже дурний! Тiсна землянка, злиднi, невiдомiсть здавили враз його, як петля, накинута на шию. Розкидаючи важкими чобiтьми стiльцi, вiн люто зиркав на дружину – хоч би писнула, хоч би на нiй зiгнати злiсть! Але переполошена Харита чорною мушкою прилипла до стiни в темному кутку й там нiби занiмiла.

Байда насунув на очi шапку й вийшов на вулицю. Майже з кожноi землянки виходили шахтарi з торбинками за плечима й простували до кам'яного будинку, в якому мiстилася селищна Рада депутатiв i бiля якого стояли вже пiдводи. З кожним iз цих шахтарiв Байда працював не один рiк пiд землею, i сум лягав йому на серце. Ідуть i прощай не кажуть! Розгнiваний, розгублений, Байда проводив iх злими очима й машинально бубонiв:

– Ідiть, iдiть! Ми вже свое вiдходили.

Того ж вечора червоногвардiйський загiн з новим поповненням покинув селище. Хтось високим тенором почав було пiсню, але, не пiдтриманий iншими, стих, змовк.

Коли вiд будинку опустiлоi Ради депутатiв вiд'iхала остання пiдвода, а з нею i голова Ради Федiр Гливкий, у селищi враз запала глибока тиша. Заплаканi жiнки й принишклi дiти сумно дивилися в степ, де вже маячили тiльки поодинокi темнi цятки.