Поміж двох орлів

Але не встигла вона це сказати, як серед бiлих колон замкового двору з’явився чоловiк, у якому Тарас упiзнав знайомого вельможу.

– А, старий знайомий! – вигукнув Михайло Хмельницький. – Змушений визнати, що твоя риба була чудова.

Тарас скромно мовчав.

– Я пiдозрюю, що цього разу не риба привела тебе сюди, тим бiльше, що я ii не бачу, – продовжував Хмельницький i несподiвано запитав: – Ти вирiшив?

– Так, – вiдповiв Тарас. – Я хочу до вiйська.

– Зрозумiло. А можна поцiкавитися, що пiдштовхнуло тебе до цього? Вiйна – нелегка справа.

– Зате там не буде нашого управителя, – буркнув Сопоха.

Михайло Хмельницький усмiхнувся.

– Ах он у чому рiч! Хоча ти i не перший, хто тiкае до вiйська вiд управителiв. Що ж, якщо ти твердо вирiшив служити у вiйську його вельможностi – приходь у п’ятницю сюди, до замку. Писати вмiеш?

– Так.

– Можливо, це знадобиться тобi. Може, хочеш щось запитати?

– Якщо можна… Це правда, що менi вже не треба йти на будiвництво костелу?

– Правда.

Тарас на прощання поклонився i попрямував до ворiт замку. Йому хотiлося вiд радостi бiгти, але, побачивши самотню постать Мошка, а бiля нього – групу односельцiв, йшов поволi. Вiн бачив, як не терпиться управителю дiзнатися про наслiдки його вiзиту до гетьмана i, головне, чому цей нахаба не покараний, але задовольняти свою допитливiсть не спiшив.

– Ну? – нетерпляче запитав Мошко, коли Тарас зупинився перед ним.

– Поговорив, – вiдказав Тарас. – Слухай мене уважно, Мошку, щоб не переплутати. Я записався до вiйська його вельможностi пана гетьмана. Бiльше повиннiсть вiдробляти не буду, щоб ти знав.

Вiн упевнено тримався в розмовi з управителем на «ти». Та й Мошко на це не звернув уваги. Вiд несподiваноi новини вiн втратив дар мови. Коли ж здатнiсть говорити повернулася, першими словами були: «А ким же я тебе замiню?»

– А ким хочеш! – махнув рукою Тарас.

Тарас залишив Мошка самого iз своiми роздумами, а сам пiдiйшов до односельцiв, котрим також не терпiлося дiзнатися подробицi.

5

Регiна Жолкевська обережно прочинила дверi. Гетьман сидiв у крiслi бiля вiкна i задумливо дивився на порослу модринами гору. В руцi бiлiв аркуш листа.

Почувши скрип дверей, Станiслав Жолкевський повернув голову.