Отроки княжича Юрія

– І через твое ймовiрне весiлля повиннi бути вiдкладенi усi державнi справи! Тим бiльше, не один ти мав би одружитися. Я також не можу ощасливити дочку князя тверського i накинути на себе сiмейнi окови. Та й не дуже спiшу, якщо чесно, – у тон йому закiнчив Юрiй. – Не про те думаете, други моi. Нам зараз треба добре подумати, чому так сталося пiд тiею Гозлицею, будь вона неладна!

– А що тут думати! – озвався Глiб. – Якби твiй, княжичу, дядько не спокусився на легку наживу у Сандомирi, а прислухався до князя, не було цього.

– Оце вже слова не хлопчика, але мужа! – похвалив Римонт.

– Батько довiряе братам, – спробував виправдатися княжич. – Як свого часу Данило довiряв Васильковi.

– Часи не тi, княжичу, – нагадав Богумил. – Брати не тi, i монголи також. Навiть не знаю, хто гiрший: Бату чи Ногай. Принаймнi, чого чекати вiд першого, знали всi. А що другий? От де зараз його кiннота? Куди подiлися безстрашнi Кончак, Кубатан i Козей? Десь попереду грабують нашi ж таки землi.

– Батьковi важко вiдмовити монголам, котрi намагаються нав’язати свою допомогу.

– Ну, в цьому вони мастаки, – згодився Богумил.

– Якраз перед походом до батька прибув посланець вiд митрополита, – говорив Юрiй.

– Вiн ще живий? – здивувався Богумил. – Йому вже пiд вiсiмдесят?

– Та вiн нас всiх переживе!

– То що хотiв митрополит? Вкотре насварив князя, що той не так дотримуеться церковних канонiв? – поцiкавився Римонт.

Юрiй подивився на друга, зрозумiвши причину такоi цiкавостi, i кивнув головою.

– Не без того. Виявляеться, ще шiсть рокiв тому Кирило скликав у Володимирi, що на Клязьмi, собор, де вiдновив забутi стародавнi постанови церкви. Крiм того, митрополит звернувся до деспота Болгарii Іакова Святослава й попросив надiслати у Русь слов’янський список церковних правил. От з цим списком i прибув до Львова посланець Кирила.

– І?…

– Та мене не дуже цiкавлять церковнi справи! – вiдмахнувся Юрiй.

– І як там? – запитав Глiб.

Юрiй махнув рукою.

– Та немае там нiякого державного стану! Мiсцевi князьки нiчим iншим не займаються, лише б випросити у чергового хана черговий ярлик на чергове князювання. А оскiльки хани на своiх мiсцях довго не затримуються, то й ярлики пiсля iх смертi потрiбнi новi. І знову на поклiн до Сараю. А у нас останнiй раз до Бату iздив ще мiй дiд Данило. Цей раз був i единим.