Отроки княжича Юрія

– Тебе хоче бачити твоя мати, – сказала Ельжбета.

Мати Ласло була дочкою половецького хана Котяна, який ще майже п’ятдесят рокiв тому привiв приблизно сорок тисяч своiх пiдданих у володiння короля Бели i залишився тут. Дочка при хрещеннi отримала iм’я Ержбета i пiсля смертi батька залишилася в Угорщинi, на вiдмiну вiд великоi частини одноплемiнникiв, що вибрали Болгарiю. Саме Ержбета займалася вихованням сина i досягла успiху в цьому. Мало того, що Ласло зовнi був схожий на половця, вiн i думав, як половець, i йому виявилися близькi половецькi звичаi.

Тобто для короля Угорщини мати залишилася единою рiдною людиною.

Не сказавши i слова, молодий Ласло покинув залу, у якiй тiльки-но пiдписав свою капiтуляцiю. На дружину вiн навiть не подивився.

Ержбета Куманська недавно розмiняла п’ятий десяток рокiв. Незгоди, що випали на ii долю – рання смерть батька, скитання з одноплемiнниками королiвством, вибiр, куди йти: залишитися в Угорщинi чи перебратися в Болгарiю, одруження з нелюбим чоловiком, несправедливий гнiв короля Бела на сина, а з ним i на невiстку, вбивство чоловiка, регентство над малолiтнiм сином, – здавалося, зовсiм не позначилися на ii красi, а лише зробили жiнку холодною, розважливою, здатною приймати жорсткi, навiть жорстокi рiшення.

Мати знала, що вимагають вiд ii сина римський епископ i феодали. Знала також: нiщо не зможе на даний час перечити цiй силi, з якою Ласло змушений рахуватися.

– Я пiдписав, – з порогу сказав Ласло, тiльки зайшовши у примiщення, де на нього чекала мати.

– Я знаю, сину, – вiдповiла вона. – Я не засуджую тебе. Я не маю права тебе засуджувати. Поки що ми нiчого не можемо зробити.

– Поки що? – здивувався син.

– Нiщо не вiчне, сину. Навiть i клятва на хрестi, якщо вона проголошена пiд тиском легата.

– Але ж я маю змусити твоiх спiввiтчизникiв зректися своеi вiри!

– І це також не вiчне!

– Вони не зрозумiють мене.

– Багато зненавидять, ти правий, – говорила мати.

 – Але хтось i зрозумiе. Я, звичайно, напишу вождям листа, щоб вони для годиться прийняли вiру Папи, а коли все заспокоiться, нiхто на це звертати уваги не буде. Не мого народу треба боятися тобi, сину.

– Кого ж? – не зрозумiв Ласло. – Кого ж насамперед? Здаеться, немае сусiдiв, якi б не захотiли вiдiрвати вiд мене хоч шматочок землi. І всi мають на це право! Мiй дiд Бела добре постарався, повiддававши моiх тiток за могутнiх сусiдiв.