Отроки княжича Юрія

При найменшiй нагодi торговi валки вряди-годи пiддавалися нападам розбiйникiв, що, здавалося, дiяли розрiзнено i незалежно один вiд одного, але iхнi дii, рiвно ж як i iхня обiзнанiсть, змушували пiдозрювати якийсь единий центр. Правда, нiякi дii князiв не наблизилися до вирiшення цiеi проблеми, тому Львову нiчого iншого не залишалося, як просто озброювати торговцiв.

Дружина пiд началом Глiба, до того ж пiдсилена двома десятками ратникiв Михайла, виявилася серйозним застереженням невiдомим досi розбiйникам. Вони так i не насмiлилися не те що напасти на посольство, але й навiть просто наблизитися до нього.

Та часте iржання коней пiдказувало, що озброенi розбiйники все ж перебувають неподалiк i що вони також на конях. Це не давало Глiбовi можливостi розслабитися.

Хоч болохiвськi землi i не могли похвалитися хоч якими-небуть бiльш-менш прохiдними дорогами, головний торговий шлях, прокладений ще Данилом вiд тодiшньоi столицi Галича до Киева, виглядав навiть пристойним. Невiдомо, хто вирубав свого часу лiсову просiку посеред споконвiчного лiсу, але i тепер вона слугувала чи не единою дорогою, котрою просувалося на схiд княже посольство.

Найближче вiд Заслава лежав Колодяжин, знаменитий хоча б тим, що його з першого разу не змiг взяти навiть Батий. І це при тому, що навколишнi мiста без супротиву прийняли зверхнiсть хана. На жаль, це не врятувало жителiв мiста вiд розправи. Пiсля успiшного штурму хан наказав зрiвняти Колодяжин iз землею, а всiх людей вирiзати. Лише недавно тут знову поселилися жителi.

– Не думаю, що хтось наважиться напасти на нас, – заспокоював Глiба Богумил. – Все-таки мiсцевi розбiйники, хоч i не керованi й вiдчайдушнi, не можуть не розумiти, що сила на нашiй сторонi.

– А якщо не зрозумiють? – засумнiвався Глiб. – Обережнiсть не буде зайвою. Мене iнше засмучуе.

– Ну?

– Шкода, що ми йдемо повз Звягель. Моя мати народилася тут i дуже хотiла хоч би разок ще побути там. А якщо iй не судилося, то наказувала менi. Але Звягель лежить в сторонi вiд нашоi дороги.

– Ще надивишся. Та й що там дивитися! Батько розповiдав менi, що Шварно Данилович не залишив на цьому мiсцi нiчого. Тобто зовсiм! Невiдомо, чи там щось е. Принаймнi данина звiдси у казну не прибувае. Напевне, нiкому платити.

Глiб нiчого не вiдповiв, але дав собi слово при нагодi все ж вiдвiдати батькiвщину матерi.

До Киева нiяких несподiванок не трапилося, i в мiсто посольство прибуло одразу ж пiсля Великодня, у самий Великий вiвторок.