Настане день, закінчиться війна…

Вiн пiдняв руку до козирка i доповiв:

– Гер обер-лейтенант! Завдання виконане. Рекрут Теодор Засмужний. Русин. Мiсцевий житель.

І подав папку.

Старший офiцер (двi зiрочки на комiрi) чомусь недовiрливо подивився на лейтенанта, потiм на Теодора, вiд чого тому стало нiяково, затим вiдкрив папку.

– Я так розумiю, ви розмовляете нiмецькою? – запитав вiн.

– Так.

– А польською?

Теодор кивнув.

– На запитання офiцера треба вiдповiдати, а не кивати головою як кiнь! – пiдвищив вiн голос.

– Так, розмовляю, пане офiцер, – спромiгся на вiдповiдь Засмужний.

– Навчимо, – примирливо вставив iнший вiйськовий.

– Звiсно, що навчимо, – вiдтаяв обер-лейтенант. – Не таких навчали. Гер лейтенант! Нехай стае у загальний стрiй. Скоро вирушаемо.

Лейтенант знову вiддав честь i кинув Теодоровi, мовляв, пiшли. Вiн пiдiйшов до однiеi з груп рекрутiв. При його появi до нього пiдбiг вiйськовий.

– Пане кадет! Приймiть новобранця! – наказав лейтенант.

– Яволь, пане лейтенант!

Кадет змiряв Теодора вiд голови до нiг, прикинув його зрiст i, взявши за рукав, поставив у першу шеренгу.

Теодор Засмужний поставив мiшок на землю i випрямився. Ось i почалася його служба!

– Ти звiдки? – запитав вiн свого сусiда злiва.

Той заперечливо похитав головою.

– Kim jestes?[12 - Хто ти? (пол.)] – повторив по-польськи.

– Вiн тебе не розумiе, – вiдповiв сусiд справа. – Румун.

– А ти? – поцiкавився Теодор.

– Дмитро Вiхоть. Мости Великi.

Теодор у свою чергу назвав себе.

– Care e numele tau?[13 - Як тебе звати? (рум.

– Мiрча Бок, – вiдповiв румун.

– Звiдки ти знаеш румунську? – поцiкавився Вiхоть.

– А я бiльше i не знаю, – признався Засмужний.

Тим часом молодшi командири заметушилися, голосними командами, а то просто i легкими поштовхами рук спробували навести лад. Прозвучала команда повернутися праворуч.

Через примiщення вокзалу колони рушили до вагонiв.

На тiй сторонi вокзалу стояв потяг.

Так сталося, що за все свое життя Теодор Засмужний так жодного разу i не проiхався потягом. Звичайно, вiн бачив його, i зблизька, але iхати не довелося. Тому вiн з певним острахом схопився за поручнi i пiднявся у вагон. Правда, Теодор побачив, що не лише вiн такий невпевнений; багато iнших бачили поiзд взагалi вперше.