Галицька сага. Велика війна

Кулi, випущеноi з гвинтiвки. То що там з фронтами?

– Ви полегшили мою мiсiю, Ваша величносте! Ситуацiя на Схiдному фронтi склалася дiйсно важка. Ваша правда: Лемберг, Черновiци, Тарнопiль нам довелося залишити. Морiц Ауффенберг зумiв розбити росiйського генерала Плеве при Комаровi, але не змiг зупинити наступ росiян бiля Рави-Руськоi, – мовив Карл.

– Так, менi це вiдомо, – сказав цiсар. – Я вже розпорядився присвоiти цьому хороброму генераловi баронський титул i додати до його прiзвища «фон Комаров».

– Це справедливо, Ваша величносте!

– Що кайзер?

– Вiльгельму в Пруссii вдалося розгромити росiйську армiю такого собi Самсонова i захопити в полон тридцять тисяч солдатiв.

– І цього Самсонофф також? – поцiкавився цiсар.

– На жаль, нi. Побачивши гiрку долю своеi армii, вiн застрелився.

– Що ж, гiдний вчинок офiцера i неприйнятний для християнина!

Франц Йосиф кинув оком на годинник. За десять хвилин дев’ята.

– Сьогоднi отримав листа вiд кайзера, – мовив вiн. – Пiсля звичних у таких випадках довiдувань про мое здоров’я Вiльгельм повiдомив мене, що плануе найближчим часом захопити Варшаву.

– Звичайно, пiсля прусського успiху дорога саме на Варшаву! – погодився Карл.

– Кайзер просить мене пiдключитися до цiеi операцii. Якщо нiмцi атакуватимуть Варшаву, то нам належить захопити Демблiн[5 - Інакше – Івангород.]. Враховуючи ту допомогу, що нам надав кайзер, коли ми вирiвнювали лiнiю фронту (вiд вух Карла не могла сховатись iронiя), ми не можемо iгнорувати прохання Вiльгельма.

– Це правильно!

– Тому я прийняв рiшення пристати на пропозицiю кайзера, – вiв далi цiсар. – Завтра я дам розпорядження фон Гетцендорфу оцiнити, чим ми можемо допомогти Вiльгельму.

Побачивши вираз обличчя спадкоемця, цiсар невдоволено запитав:

– Тобi не подобаеться генерал фон Гетцендорф?

– Нi, Ваша величносте, я проти того, щоб цю операцiю довiрили генераловi, – дивлячись у вiчi цiсаревi, смiливо вiдповiв Карл.

– Поясни! Не хочу, щоб твоi симпатii чи антипатii визначали твое ставлення до вибору потрiбних трону людей.

– Тут не йдеться про антипатiю щодо графа, – заперечив Карл. – Нi у кого в армii не залишилося сумнiвiв у тому, що головним винуватцем того, що ми залишили Галiцiю i Буковину, е не хто iнший, як генерал Франц Конрад фон Гетцендорф. Коли ж виявилося, що кайзер допомiг нам не у такому масштабi, на що сподiвався начальник Генерального штабу, граф назвав це зрадою. Не думаю, що його слова не дiйшли до вух Вiльгельма.