Галицька сага. Велика війна

На вiдмiну вiд iнших, молода жiнка вже прокинулась i поралася по господарству. Вона застигла з вiдром посерединi обiйстя, якусь мить роздумувала, чи не окликнути юнакiв i поспитати, куди вони так рано зiбрались, але вирiшила, що це не ii справа, а хлопцям може чимось зашкодити…

А пiсля обiду, десь ближче до вечора, з пiвночi у село увiйшов батальйон росiйських солдатiв. Вони йшли чеканним кроком i спiвали. Над Перетином звучала бадьора стройова пiсня:

Солдатушки, бравы ребятушки,

где же ваши жёны?

Наши жёны – ружья заряжёны,

вот где наши жёны.

Мова солдатiв була дивною для вух жителiв Перетина. Тi майже нiчого не зрозумiли зi слiв.

Не зрозумiв нiчого i Степан Бiлецький, хоч i читав принесенi батьком книги товариства Качковського.

Вiн був единий iз односельцiв, хто зустрiчав росiйських солдатiв.

8

Президiя ц. к. Дирекцii полiцii у Львовi.

Надiйшло 25 серпня 1914 р. № 4876.

Ц. i к. Вiйськовому Комендантовi.

Останнiм часом багато осiб, запiдозрених у державнiй зрадi, шпигунствi та iнших ворожих державi дiях, були вiдданi пiд вiйськовий суд, а iхнього утримання у вiйськовiй тюрмi на час вiйни вимагають особливi iнтереси держави.

Тому маю честь просити вплинути на вiйськовi суди i особливо дiяти в цьому напрямi, щоб у таких випадках, в яких вiйськово-судовi дii, в разi вiдсутностi доказового матерiалу, мають бути зупиненi, обвинуваченi не вiдпускалися на свободу, а вiдправлялися ц. к. Дирекцii полiцii для подальших полiцейських заходiв.

    Рейхлендер

Ззовнi почулися команди i бiганина, невдовзi клацнули замки, i дверi вiдсунулися.

На солдатiв, якi шеренгою стояли на перонi, вiйнуло затхлим, спертим, гарячим повiтрям уперемiж з випарами людського поту i запахом сечi, вiд чого вони вiдвертали голови.

Якийсь унтер-офiцер, гидливий не менше за своiх пiдлеглих, усе ж таки пiдiйшов ближче до дверного отвору, в якому нерiшуче скупчились арештанти, i просто, без крику чи навiть натяку на команду, сказав:

– Злазьте!

І вiдiйшов подалi.

«Пасажири» спочатку з острахом, а потiм смiливiше зiскакували на бетонний перон вокзалу й одразу займали своi мiсця у великому чотирикутнику, зусiбiч оточеному озброеними солдатами.

Таке дiйство вiдбувалося навпроти всiх вагонiв.

Тома Бiлецький разом iз усiма стояв усерединi людського чотирикутника i, як й iншi, з пiдозрiлою цiкавiстю роздивлявся навколо. Вiн навiть був радий тому, що безкiнечна дорога нарештi закiнчилась i вiн не помер вiд задухи у вагонi.