Галицька сага. Велика війна

 – Але вiдкладати вже нема куди!

– Так, твоя правда!

Тим часом iз хати вийшов батько Федора. Суворо подивився на юнакiв, затим пiдiйшов ближче.

– Ну, що у вас сталося? – запитав вiн i, побачивши, що син зволiкае з вiдповiддю, попередив: – Тiльки не брехати!

Поки Федiр збирався з думками, Андрiй озвався першим:

– Тут така справа, вуйку Грицю! Ми ходили до читальнi «Просвiти»…

– Знаю! Я сам вас туди послав. Ви ще не хотiли ходити.

– Так, але, окрiм читати Шевченка i Франка, ми були на вiйськовому вишколi.

Почувши таке, Григорiй Мороз недовiрливо подивився на принишклого сина, а той лише кивнув головою. Мовляв, так i було.

– І що?

– Вночi Степко Бiлецький та його москвофiли вкрали списки тих, хто був у «Сiчi».

Григорiй одразу зрозумiв, що справи кепськi. Вiд того дня, коли в Кам’янцi разом з iншими москвофiлами заарештували Тому Бiлецького, Степан практично не вилазив iз хати, навiть не було його видно на полях. Подейкували, що вiн так сильно побиваеться за своiм батьком, але пояснення було iншим.

– Що думаете робити? – запитав Григорiй Андрiя.

– Ми вже давнiше хотiли замельдуватися до сiчових стрiльцiв, – повiдомив молодший Валько.

– Хто це такi?

– Украiнський легiон. Австрiйцi згодилися дати нам зброю, – вiдповiв Федiр.

Вiн досi чекав прочухана вiд батька.

Але той сприйняв новину спокiйно.

– Батьки знають? – запитав вiн Андрiя.

– Нi.

– Тобто ви хотiли втекти? – припустив Григорiй i, поглянувши на опущенi голови сина та сусiда, запитав: – Коли?

– Збиралися вночi, – виказав iхню таемницю Андрiй.

– Вночi буде вже пiзно, – вiдказав Григорiй Мороз. – Тiкати треба зараз, а то, не доведи Господи, вдень москалi увiйдуть. Влади вже три днi немае, хто знае, що дiеться навколо!

Почувши таке, юнаки перезирнулися.

– Ти, Андрiю, бiжи додому i повiдом батькам, що до чого, – вiв далi старий Мороз. – А ти, сину, iди до хати, треба збиратися в дорогу.

Здивований такою реакцiею батька, Федiр вiдчинив дверi. Сестра Марта вже прокинулась i в нерiшучостi стояла посерединi кiмнати.

– Марто, збери там якусь iжу хоча б на два днi, – наказав Григорiй.

Марта кинулася до комори, а Федiр похапцем почав збиратися. Батько нi пiдганяв сина, нi надокучав мораллю, лише сiв на бамбетель, на якому зазвичай спав, i мовчки спостерiгав за зборами сина.

Невдовзi Федiр постав перед батьком цiлком готовий до далекоi дороги. Марта подала братовi повну торбинку.