Галицька сага. Велика війна

Натомiсть москаль – старший за Тимофiя вусатий солдат з подзьобаним вiспою обличчям – свого шансу не упустив. Вiн легко увiгнав довгий чотиригранний багнет у груди Нагiрному.

Пекучий бiль пронизав усе тiло Тимофiя, якось одразу сили покинули його, вiн випустив iз рук зброю i повалився на землю. Смерть настала миттево, i Тимофiй навiть не встиг зрозумiти, що помирае.

У рукопашному бою найменше розглядаешся навсiбiч. Олекса Мороз бачив лише одного ворога, котрий так само, як i вiн, серед десятка австрiйцiв, що бiгли назустрiч, вибрав саме його.

Страху не було, натомiсть залишилося бажання просто вижити. Олекса побачив перед собою гострий багнет, що ось-ось мав проткнути його тiло, але механiчно, навiть не усвiдомлюючи, що вiн робить, Мороз прикладом вiдбив атаку i з ходу встромив свого багнета в шию ворогу.

З рани бризнуло стiльки кровi, що Олекса вiдсахнувся. Йому здалося, що його «москаль» одразу помер вiд втрати кровi.

– Ззаду! – почув Олекса розпачливий голос Михайла Валька.

Вiн рiзко обернувся i… якийсь москаль наткнувся тiлом на його багнет. Олекса не встиг здивуватися такому везiнню, як побачив, що на сусiда налягли вiдразу двое. Вiн поспiшив на допомогу.

Кривавий тан тривав добрих пiвгодини. Обидвi сторони боялися заглибитись у лави ворога, тому лiнiя зiткнення, а отже й смертi, практично не просувалася. Траплялося, щоб зустрiтися з наступним солдатом, доводилося перелiзати через нерухомi тiла – своiх i чужих.

Через пiвгодини командири зрозумiли, що нiхто перемоги не здобуде, тому в якусь мить обидва вiйська вiдхлинули назад, залишивши на полi мертвих i поранених.

Олекса Мороз i Михайло Валько були змученi та забризканi кров’ю, як, зрештою, всi, що залишилися живими.

– Ти Тимофiя не бачив? – запитав Михайло.

– Нi, тiльки коли вiн пiднявся в атаку, – вiдповiв Олекса.

Вiн оглянувся i не побачив нiкого з його вiддiлення.

– Нагiрного бачили? – голосно спитав Мороз.

Нiхто не вiдповiв. Олекса повторив запитання польською, а затим нiмецькою. Вiдповiдi не було. Коли вiн уже хотiв повторити питання, лiворуч хтось озвався:

– Тут вiн!

Михайло з Олексою поспiшили туди.

Тимофiй Нагiрний лежав горiлиць, розкинувши руки, i мертвими очима дивився у блакитне небо. Навколо дiрки на грудях червонiла маленька червона пляма.