Галицька сага. Велика війна

 – Там, де запроторив його ти зi своею «Просвiтою».

– Не розумiю!

– Не розумiеш! Та все ти розумiеш, не бреши! Йди вiд мене! Не хочу бiльше нiчого з тобою мати!

Степан Бiлецький залишив розгубленого Федора i попрямував до своiх коней. А той подивився йому вслiд i, так нiчого не розумiючи, попрямував до касарень, де чекав своеi черги вирушити на фронт Семен Кандиба.

Той зустрiв Федора вже повнiстю обмундирований, i молодший Мороз навiть задивився на сусiда. Напевне, не одна мiстянка кидала погляд на Семена.

Федiр iз здивуванням помiтив, що тепер на сусiдовi була не синьо-червона парадна форма, у якiй вiн шiсть рокiв тому повернувся додому пiсля трирiчноi служби, а простi польовi кiтель i штани коричневого кольору. Довершували однострiй таке ж кепi i вже звичнi кавалерiйськi чоботи. Щоправда, без шпор. Напевне, тому що поруч не було коня.

– Радий, що ти приiхав, – сказав пiсля привiтань Семен. – Як там моi?

– Та що твоi! Єва побиваеться, Ганя сумна, дiти поки що нiчого не розумiють, – коротко окреслив ситуацiю Федiр.

 – Вчора домолотили пшеницю.

– Оце добре! – зрадiв Семен.

Обидва поспостерiгали, як вулицею пройшла невелика колона чоловiкiв iз клунками та торбами.

– На станцiю, – пояснив Семен. – Потяги не встигають вiдправляти нових рекрутiв.

– Усе так погано? – тихо запитав Федiр.

– Нам нiхто нiчого не пояснюе, але виходить так: нiхто не сподiвався, що цiсар оголосить Росii вiйну. Завтра нас вiдправляють кудись на схiд. Тому, друже, давай прощатись.

Я i так вискочив до тебе за рахунок свого обiду.

– Слухай, ти нiчого не знаеш, що тут дiеться? – вже попрощавшись, наостанок запитав Федiр.

– Ти про що? – не зрозумiв Семен.

– Та зустрiв тут Степана Бiлецького, а вiн так на мене налетiв, що я навiть не знав, що думати!

– Що вiн тобi сказав? – обережно спитав Семен.

– Щось сталося з його батьком, а що…

– Слухай мене уважно! – притишив голос Семен Кандиба. – По всьому повiту (а може, i повсюди) арештовують москвофiлiв i кудись вiдправляють.

– Куди? – поцiкавився ошелешений такою звiсткою Федiр.

– Не знаю, але нiчого доброго з цього не буде.

– Тiльки москвофiлiв?

– А разом з ними усiх нелояльних до влади людей. Тому зараз не варто бути аж надто активним. Хто знае, чи нашому вiйту сподобаеться якийсь хлоп! Вiдправить туди, де Макар телят не пас, i спробуй тодi щось довести! Ну все, друже! Менi час йти!

Вони востанне обнялись i розiйшлись.