Галицька сага. Примара миру

Звичайно, вiн був знайомий з людьми з iнших сiл, де вже виникли такi спiлки, i щиро заздрив iм, адже селянам уже не треба було ламати голову над тим, де подiти те саме молоко чи iнший товар. Вiн навiть подумував про те, чи не зорганiзувати це у Перетинi, але Петро Лiсович випередив його.

– Ви сказали, що це «наш рух», – подав голос Валько. – А до чого тут церква?

Петро Лiсович усмiхнувся.

– Кир Андрей розумiе, що хоч наша церква i е найбiльшою на Галичинi, але й найбiднiшою. І тiлько кооператива може спасти i ii, i людей.

Митрополит ще перед вiйною пiдтримував i Крайовий союз господарсько-молочарський, i «Центросоюз». Навiть купив для цього двадцять машин. Буде сильна кооператива – сильною стане i наша Церква!

Андрiй почухав потилицю.

– Та то вiрно: стрiляти набагато легше, анiж сидiти за книжками! – признався вiн.

– Тому й прийшов саме до тебе, а не до когось iншого!

Андрiй замислився.

– Я можу подумати? – запитав вiн.

– Певно, але недовго.

Кооперативнi курси будуть у травнi. До того часу я маю вже подати людину.

– Вже у травнi? – перепитав Андрiй.

Вiн, чесно кажучи, сподiвався, що це буде значно пiзнiше, десь аж пiд зиму, коли в селi менше роботи.

– Та чого ти боiшся? Годувати дитину ти не будеш, родина у тебе велика, пропасти не дадуть. Та й скiльки там тих курсiв? Мiсяць!

З цими словами отець Петро попрощався i, не заходячи до хати, сiв на свою бричку i поiхав додому.

Лише пiсля цього Андрiй Валько вийняв дзигарок i закурив.

У такому станi його застав тепер уже кум Олекса.

– Що задумався, куме? – постукав його по плечу Мороз. – Як прогодувати таку ораву?

– Саме про то i думаю!

Олекса сiв поруч.

– Так, я щось пропустив. Розказуй!

І Андрiй Валько чесно, нiчого не приховуючи, повiдав Олексi про пропозицiю отця Петра. Мороз уважно його вислухав i лише наприкiнцi поцiкавився:

– Ти хоч не сказав, що не будеш?

– Та я взагалi ще нiчого не сказав!

– Ну, хоч то добре! Навiть i не думай! Так – i всьо! Якщо не можна силою, то хоч так поборемо Павловського! Видiв, як розвернувсьи? Навiть у Семка Кандиби настрiй впав, коли зовидiв трактор.

Це сталося минулоi осенi, коли пiсля жнив селяни почали помаленьку готувати поля до зими. У Перетинi по декiлька коней мали всi, за винятком лише Солтисiв, якi могли похвалитися лише однiею конячкою та й та вже доживала свое. Тодi Олекса саме був у Кандиб.