Галицька сага. Примара миру

– А що буде з марками?

– А тобi дуже шкода? – здивувався Якiв. – Багато iх маеш?

Гутман повiв плечем.

– Та багато не багато, але i тих шкода! – невизначено сказав вiн.

– Казали, що будуть мiняти. Один злотий на два мiлiони марок[6 - Насправдi за 1 злотий давали 1 800 000 польських марок.]. Але, Мошку, щоб помiняти, треба ще до Камiнки доiхати.

Якiв Смоляр пiдвiвся з-за столу.

– То я чекаю тебе в кiнцi недiлi, – нагадав вiн. – Дякую за стiл, але менi треба iхати.

Вiн ще раз кивнув Шмуню i залишив склеп.

І Якiв повернув на сiльську дорогу. Зупинився перед брамою Ребрикiв. На гунi вiн побачив самотню постать Галини, чималенький живiт якоi пiдказував, що скоро родина збiльшиться.

– Галино, а поклич-но тата! – сказав, привiтавшись, Смоляр.

– Тато в кузнi, – повiдомила Галина. – Там усi нашi.

«Усi нашi» могло означати лише одне: Василь iз зятем Данилом чаклують над черговим замовленням, а малий Богдан iм допомагае.

Якiв нагнав коней i невдовзi вже був бiля кузнi. На його здивування, роботою там i не пахло, зате на обiйстi зiбралися всi Вовки, включаючи i зятя Романа Панаса. Чомусь Якiв не здивувався, коли ще здалека почув голос Юстини Солтис. Жiнка, як завжди, не минала нагоди присоромити сина за те, що залишив ii з батьком самих, i «пройтися» по невiстцi Галинi, яка «чарами приманила до себе Данила». Щоправда, зараз Галини тут не було, тому весь негатив дiстався Даниловi.

Якiв Смоляр застав лише кульмiнацiю вистави, коли всi головнi слова були сказанi, природно, своеi мети не досягли i залишалося тiльки почути фiнальну сцену. Як завжди, цю «честь» Василь не довiрив нiкому.

– Юстино, i тобi не надоiло? – майже осудно мовив вiн. – Та ти подивисьи на себе! Вiд тебе, як вiд ядовитоi змii, бризкае отрута. Чого ти сьи хочеш добити? Що пiсля таких слiв твiй син кине свою жiнку, яка мае скоро народити, i вернисьи до тебе? Я нiкого не тримаю коло себе, але прийняв його як сина.

Василь Вовк не кричав, не пiдвищував голос, що само по собi було незвично, лише неголосно говорив, але саме цей спокiйний тон найбiльше бiсив Юстину.