На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Галицька сага. Примара миру» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Книги о войне. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Галицька сага. Примара миру

Автор
Дата выхода
16 октября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Галицька сага. Примара миру" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Галицька сага. Примара миру" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Петро Лущик) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
«Примара миру», третя книга «Галицької саги», охоплює події, що відбувалися у 1923–1928 роках.
15 березня 1923 року у Парижі було вирішено передати Східну Галичину, де переважало українське населення, під опіку Польщі. Не всім таке рішення припало до смаку. Галицькі терени заполонили польські військові осадники, на яких Юзеф Пілсудський покладав великі сподівання; внаслідок проведення так званого «шкільного плебісциту» значно скоротилася кількість українських шкіл; українців витісняють з державної служби…
Щоб протистояти цьому, об’єднуються колишні військові, за плечима яких бої за рідну землю: хтось вступає до лав Української Військової Організації і продовжує збройну боротьбу; хтось розуміє, що побороти натиск польських осадників можна лише спільно, створивши кооперативи; хтось шукає щастя за океаном…
Життя не лише розкидало перетинців різними країнами, але й розвело по різних ідеологіях. Поки що вони не воюють один проти одного, але хто знає, як піде далі?..
📚 Читайте "Галицька сага. Примара миру" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Галицька сага. Примара миру", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Саме таке закiнчення i вiдкинуло усiлякi сумнiви у словах сина.
«Тату, я естем поляк…»
Цей бiль Якiв тримав у собi. Нiхто, навiть жiнка, не знав, що твориться у нього в душi. Для Олени головним було те, що син живий, женився, став батьком i мае свiй магазин – все те, чого б вiн не добився тут.
Сани легко ковзали заснiженою дорогою. Обабiч дороги пiднiмалися снiговi кучугури, у яких навiть ховалися придорожнi кущi. Слiпило низьке сiчневе сонце, вiд чого сльозилися очi. Попереду вже виникли першi хати Перетина.
Проiжджаючи повз склеп Гутмана, Якiв зауважив господаря. Той порався на обiйстi, розгрiбаючи снiг, що насипав за нiч. Почувши скрип вiд полозiв саней, Моше пiдвiв голову. Упiзнавши Якова, вiн вiдклав убiк лопату.
– Чи не погордуе пан гайовий запрошенням посидiти у бiдного Моше? – запитав вiн.
Смоляр зупинив коней i здивовано поцiкавився:
– А чого ти бiдний? Здаетьсьи менi, що тiлько ми удвох в селi можемо сказати, що маемо пеньонзи!
– Пеньонзи? Та хiба то грошi? Вчора моя Лея випадково розiрвала сто тисяч марок.
Цi слова пiдняли Якову настрiй. Вiн зiйшов з саней, зав’язав вiжки на плотi.
– Ну, якщо запрошуеш, то грiх сьи вiдмовляти! – сказав вiн. – Тим бiльше що пеньонзи я маю, можу позичити бiдному Моше.
Гутман пiдняв руки.
– Та хiба я через те кличу вас! Запрошую роздiлити мою велику радiсть.
– Радiсть? – перепитав Якiв.
Вiн спробував згадати, яке свято мае на увазi Гутман. Свято Кущiв, здаеться, вже давно минуло, але до жидiвськоi Пасхи ще далеко. Зрештою, знання Якова про жидiвськi свята на цьому закiнчувалися.
– Так, радiсть у мене! Мiй Шмунь женився i привiв додому молоду дружину!
Почувши таке, Якiв зупинився здивований.











