Галицька сага. Примара миру

На здивування Левка, Ганс Керн потягнув його до улюбленого галичанином «Кафе Централь». Пiсля того як Вiдень один за одним полишили майже всi представники украiнськоi емiграцii, ресторан заполонила наукова елiта, тому для Левка майже нiчого не змiнилося, правда, тут перестала звучати украiнська мова, зате стало бiльше чути наукових термiнiв.

Коли вони зробили замовлення, Левко Вовк поставив колезi запитання, яке хвилювало його увесь сьогоднiшнiй день:

– Скажiть, Гансе, менi здалося, що пан професор сьогоднi сам не свiй, чи так було насправдi?

– Нi, не здалося, Лео! – вiдповiв Керн.

– Вiн так засмутився звiсткою про цей путч у Мюнхенi?

– Та про що ти? Професор далекий вiд полiтики, i нiякi гiтлери його не хвилюють!

– Тодi чому?

Ганс Керн зiтхнув:

– Коли ми зранку не вiдривали своiх очей вiд повiдомлень з Мюнхена, професора хвилювало iнше. З Берлiна прийшла звiстка, що його учениця Лiза Майтнер написала статтю про вiдкриття, над яким Екснер б’еться не один рiк.

– А що тут поганого? – здивувався Левко.

– Поганого тут, ти маеш рацiю, мало, але неприемне те, що зараз Лiза Майтнер працюе разом з Отто Ганом, а його наш професор терпiти не може.

– Чому?

– У великих своi дивацтва. От доживемо до його рокiв, станемо професорами i будемо дивитися ми з тобою один на одного крiзь решiтку якогось кристалу!

Левко уявив собi цей «поединок», i йому стало весело.

– Але нам це не свiтить! – заспокоiв його Керн. – До того часу всi вiдкриття вже будуть зробленi, i нам лише залишиться ковтати слюньки, згадуючи про цi роки.

А поки що вони ковтали слюньки, спостерiгаючи, як на стiл ставлять замовлене. Левко почекав, коли можна буде приступати до вечерi, й лише тодi запитав:

– А як там усе ж з тим вашим Гiтлером? Щось я нiчого не чув про нього ранiше.

– І нiхто не чув! Як i я, вiн воював, але не в австрiйськiй армii, а за Нiмеччину.

– Чому?

– Вiн, бачиш, вважав нижче своеi гiдностi воювати за цiсаря!

– А чим йому не догодив Франц Йосиф?

– Я багато не знаю, але Гiтлеру було не до вподоби, що доведеться служити разом з евреями.

Левко Вовк застиг з пiднесеною до рота ложкою.

– А вони чим йому не догодили? – запитав вiн.

– Не знаю, щось особисте, – вiдказав Ганс.