Галицька сага. Примара миру

Спершу Левко хотiв писати частiше, але вже пiсля другого чи третього листа раптом виявилося, що описувати взагалi-то нiчого, не хотiлося повторюватися, i листи стали вже не такими частими. Тим не менш, кожних пару мiсяцiв вiн усе ж писав батьковi. Напевне, ранiше, коли i Вiдень, i Перетин належали однiй державi, листи доходили швидше, хоч Левко цього достеменно не знав, але тепер завiтному чотирикутнику доводилося минати два кордони, а насамкiнець i львiвський поштамт, де, можливо, не раз ламали собi голову над тим, де ж лежить цей таемничий Перетин, про який знають у самому Вiднi.

Листи батька не вирiзнялися оригiнальнiстю, повiдали про звичайне буденне сiльське життя, як от «недавно закiнчили збирати збiжа, у Валькiв поламав ся вiз, мусив робити iм вал, а Василь Морозiв написав з Гамерики, що вже пристав до роботи», але Левко саме на такi звiстки i чекав. Головне, що це писав сам батько!

Вже iз самого початку вiн спокiйно поставився до звiстки, що батько вдруге одружився. Можливо, якби вiн був поруч, його вiдношення до Орини було б iнакшим, але зараз Левко розумiв, що батьковi одному важко, як, зрештою, важко було й Оринi.

Зараз же з-помiж скупих батькових слiв вiдчувалося, що вiн пишаеться прийомною дочкою Галиною, а особливо малим Богданом, у якому душi не чуе.

Завдяки таким листам Левко був поiнформований про всi перетинськi подii. Вiн знав, що Степан Бiлецький десь пропав у Росii i рiднi не знають, що з ним сталося; Михайло Смоляр остаточно став Мiхалом i в нього народився син Тадеуш, що особливо боляче перенiс батько Якiв; а от Семен Кандиба може пишатися своiм сином Грицем – той вчиться у гiмназii в Кам’янцi i подае великi надii.

Левко зiтхнув. Невiдомо, чи зможе вiн ще вiдвiдати свое село i чи застане живим батька. Доля порозкидала iх свiтами i повсюди змусила пустити корiння.

Але, одначе, вiн засидiвся!

Левко Вовк не став чекати, коли про нього згадають, акуратно поскладав на столику газети, надягнув халат i попрямував до лабораторii, де вони усi ось уже третiй тиждень поспiль проводять складний експеримент…

Наприкiнцi робочого дня, пiсля одноманiтних дослiдiв, про ефективнiсть яких можна буде судити лише пiсля того, як вже завтра iх проаналiзують, Ганс Керн потягнув Левка до ресторану.

Спочатку той вiдмовлявся, мотивуючи тим, що треба повертатися додому, але все ж пристав на пропозицiю колеги, переконавши себе, що нiчого поганого з того, що вiн повернеться до родини на годину пiзнiше, не буде.