Галицька сага. Тінь незалежності

І за жахливим збiгом обидва з Перетина!

Семен Кандиба думав, як повiдомити Якова та Олену про смерть середульшого сина, а Михайло Валько картав себе за те, що прогледiв той момент, як поляк, вже полонений, витягуе з-за пазухи схований револьвер. Зухвальця, звичайно, тут же закололи штиками, але свою чорну справу той вже зробив.

Михайло Смоляр бiг поруч i його душили сльози. Вiн врештi усвiдомив, що бiльше не побачить свого Никольцю, як зверталася до свого другого сина мама.

А Роман Панас поки що про Миколу не думав.

Вiн просто не мав змоги зупинитися на чомусь iншому. Зараз вiн тримав за полу шинель, на якiй лежав нашвидкуруч перев’язаний Олекса, i думав лише про те, щоб швидше добратися до своiх i передати сусiда до рук лiкарiв.

У розташування своiх добралися без пригод. Хорунжий Годинка вiдправився доповiдати сотнику Стафiняку про успiшно виконане завдання, а Кандиба особисто прослiдкував, щоб Олексу Мороза негайно передали до рук лiкарiв. Вiн не заспокоiвся, поки з кiмнати, де проходила операцiя, не вийшов лiкар – вже лiтнiй чоловiк у забризканому кров’ю халатi.

– Як вiн? – нетерпляче запитав Семен.

– Буде жити i буде ходити! – Голос лiкаря був тихий i стомлений. – Куля не зачепила кiстки, а застрягла у м’язах. Але ходити довго вiн не може! Вiн далеко живе?

– Кiлометрiв двадцять звiдси.

– Якщо можна, вiдправте його додому. Гадаю, що там вiн вилiкуеться швидше!

– До нього можна?

– Нi! Ваш пiдлеглий пiд наркозом! Приходьте увечерi!

Надворi вже засiрiло, i Семен побачив Валька з Панасом.

Вiн повiв iм хорошу новину.

– Де старший Смоляр? – запитав.

– Сидить бiля Миколи, – вiдказав Михайло Валько.

Вiн досi не мiг прийти до тями, як це могло статися, але нiхто – нi Семен, нi Роман – навiть i не думали йому докоряти. Знали: на вiйнi все трапляеться. Натомiсть Семен Кандиба мовив:

– Я про що думав, коли сидiв перед дверима там!

Вiн кивнув головою на будинок – тимчасовий шпиталь.

– Чи не вiдправити нам Михайла додому? З Олексою.

Не приведи, Господи, i з ним щось станисьи, мати того не переживе.

– Та ту навiть не знаеш, що буде за Миколою! – вiдказав Роман i кивнув головою. – Нi, Михайло не пiде на те. Тепер – не пiде!

Іншого варiанту Семен, чесно кажучи, i не сподiвався.

– Тодi як нам бути? – запитав Валько.

– А давайте я зараз пiду до сотника i попрошу вiдрядити малого кудись в тил! – запропонував Кандиба.

– Михайло сьи не згодит! – впевнено припустив Панас.