Галицька сага. Тінь незалежності

Семен з Олексою встигли зробити по два пострiли, як Кандиба розпорядився:

– Вiдходимо!

Вiн почекав, поки пiднiметься Мороз, i лише потiм побiг за ним. Коли вони пробiгали середину мосту, де власне i були закладенi мiни, позаду почали стрiляти. Це поляки нарештi пiднялися в атаку i спромоглися на безперешкодну стрiльбу.

Олекса Мороз, що бiг дещо лiвiше, враз сiпнувся i повалився на залiзничне полотно. Семен пiдбiг до нього.

– Що?

– Зараза… нога! – крiзь зуби процiдив Олекса.

Семен, не довго думаючи, повiсив гвинтiвку на шию, звалив сусiда собi на плечi i як мiг швидко рушив до своiх.

Їх помiтили, бо двое стрiльцiв побiгли iм назустрiч. Вони пiдхопили пораненого i вже утрьох занесли Олексу на другий берег.

– Вiдiйдiть далi! – розпорядився Андрiй Годинка. – Щоб не зачепило!

Залишивши мiнерiв докiнчувати свою роботу, Кандиба пiдiйшов до Михайла Валька.

– Шо в тебе сталосьи? – прошипiв вiн. – Не можна було обiйтисьи без шуму?

Михайло стояв, опустивши очi долу, як бахур, якого спiймали у сусiдньому саду.

– Хто? – тiльки i запитав.

– Микола, – пiсля деякоi паузи вiдповiв Михайло Валько. – Смоляр!

Семен спересердя плюнув. Вiн хотiв було розпитати, як це сталося, але тут позаду пролунав такий потужний вибух, що всi мимоволi присiли на снiг. Залiзничний мiст розламався чiтко посерединi, й обидвi його частини впали у рiчку. Почувся трiск льоду.

Завдання чота вахмiстра Кандиби виконала, але цiна цього виконання виявилася аж надто високою. Якщо рана Олекси ще може зажити (хоч невiдомо, чи зачепила куля кiстку), то смерть вiсiмнадцятирiчного Миколи Смоляра була незворотньою. Старшi перетинцi вiдчували себе винними, що не iх настигла дурна куля полоненого поляка, а дiсталася наймолодшому з них. На рiк старший Михайло Смоляр, здавалося, ще навiть не встиг усвiдомити, що сталося незворотне. Вiн просто не вiдходив вiд нерухомого тiла брата.

До них пiдiйшов Годинка.

– Можна iти, – сказав вiн.

Цi слова неначе розбудили Семена Кандибу.

– Повертаемось! – розпорядився вахмiстр.

Вiн бачив, як при мiсячному свiтлi четверо стрiльцiв поклали Олексу на шинель i, взявшись за краi, понесли берегом рiчки. Іншi четверо несли тiло молодшого Смоляра.

Радостi вiд успiшно виконаного завдання не було. Один вбитий i один поранений.