Галицька сага. Тінь незалежності

Необхiднiсть цього кроку пiдтвердилась майже одразу, адже навпроти, по ту сторону фронту, вiдбувалося подiбне: польське командування утворило групу «Буг» на чолi з генералом Яном Ромером.

На повiрку виявилося, що сили у супротивникiв майже однаковi, тому на «украiнське Рiздво» боi практично припинилися. Правда, цей бiй, якраз на Святвечiр, перетинцям запам’ятаеться надовго. Усi вони потрапили до одноi сотнi сотника Стафiняка. Вiн i викликав до себе Семена Кандибу, як старшого за званням серед мобiлiзованих. Семен, вахмiстр кавалерii, тим не менше потрапив до пiхоти, але мало тим переймався.

Зараз вiн стояв перед сотником Стафiняком та ще одним незнайомим йому офiцером й чекав, що той скаже.

– Отож, пане вахмiстре, ситуацiя така, – почав сотник, неначе перед тим у них була довга розмова i залишилося лише пiдбити пiдсумок. – Ось тут, в оцьому районi, скупчилося небезпечне для нас угруповання неприятеля i, за нашими даними, поляки готовi завтра зранку переправитися через рiчку. Пiдiйдiть сюди. Ось це – мiст через рiчку, по якому поляки завтра перекинуть до Рави пiдмогу.

Ваша задача: пiдiрвати його до бiсовоi мами!

– Але я нiчого не знаюся у цьому! – сказав Семен.

– Нам це вiдомо! Зрештою, цього вiд вас i не вимагаеться. Це зробить хорунжий Андрiй Годинка.

При цьому сотник кивнув головою на незнайомого офiцера.

– Ваша задача забезпечити прикриття групи. За операцiю вiдповiдаете ви! – закiнчив Стафiняк.

І ось чота, у яку потрапили всi перетинцi, залягла перед залiзничним мостом в очiкуваннi наказу.

Як на бiду, нiч виявилася мiсячною, i на бiлому скрипучому снiгу iхнi темнi постатi було видно здалеку, але, на iхне щастя, поляки спокiйно сидiли в себе у вартiвницях по обидва боки мосту i не сподiвалися, що у такий для украiнцiв день тi робитимуть щось iнше, крiм колядувати.

Неначе у пiдтвердження цього зi сторони найближчого села лунали дитячi голоси колядки, слiв якоi було важко розчути.

– Треба починати, а то повiдморожуемо собi все, що можна, тодi нема чого i до жiнок вертатися! – сказав Андрiй Годинка.

 – Вахмiстре, що плануете робити?

– А що тут планувати? Тут плануй не плануй, а вартiвницi треба захопити, – вiдповiв Семен Кандиба. – І добре було б без шуму.

– Добре б! – сказав Годинка. – Але попереджаю: допомогти я вам не зможу!

– Справимось без вас! Робiть свою справу!

Кандиба пiдповз (а у iхньому становищi можна було лише повзати!) до Михайла Валька. Серед всiх перетинцiв вiн мав наступне пiсля Семена звання.