Галицька сага. Тінь незалежності

Андрiй став чи не единою владою на територii, що обмежувалася парафiею храму великомученицi Варвари, тому люди його знали, як, власне, знав вiн i iх, а той факт, що недалеко пролягав фронт i час вiд часу через села проходили вiйська, озброенi зовсiм не так, як Валько, також не сприяв бажанню погратися iз законом у небезпечну гру хто кого перехитрить.

– Слава Ісусу Христу, вуйку! – привiтався Андрiй.

– Слава навiки, пане шандаре! – вiдповiв Василь. – Тiльки зразу попереджаю, що зброi у мене зараз нема!

Андрiй засмiявся.

– От коли буде, то й поговоримо про зброю, – сказав вiн. – А зараз у мене до вас просьба. Виконаете?

– Якщо не посадиш до кримiналу, то…

– Кажу ж: не нинi! Коня пiдкувати треба. Одну пiдкову загубив зовсiм, а друга тримаесьи на одному цьвоху. А пiшодрала всi села не обiйду. То як?

– Добре, що не зробиш для наших шандарiв! – згодився Василь. – Приводь свого Орлика десь за годину. До того часу я вже розпалю п'еца.

Андрiй Валько попрямував вулицею далi, а Василь Вовк пiд’iхав до обiйстя Орини Ребрик.

– Що? – нетерпляче запитала жiнка. – Що вiн сказав?

– Ксьондз сказав, щоб ми завтра прийшли до нього, – вiдповiв Василь Вовк. – Вiн дасть нам шлюб.

Пiсля таких слiв Орина якось одразу знiтилася. Увесь час вона боялася, що Василь привезе негативну вiдповiдь, а коли цього не сталося, у неi знову прокинувся природний жiночий страх.

– Ой, Василю, страшно менi! – призналася вона.

– Кинь то! Тебе нiхто не скривдить! Я не дам! Нi тебе, нi дiтей! – пообiцяв Василь Вовк.

Так завдяки його наполяганням вони стали чоловiком i жiнкою. Як i варто було очiкувати, цей шлюб викликав неоднозначну реакцiю у жителiв села. Чоловiки поставилися до цього загалом байдуже, навiть радiли за коваля, хотiли було i вiдмiтити цю подiю, але… проти власних жiнок пiти не могли. Тi ж роздiлилися на двi нерiвнi частини: одна частина – бiльша – була переконана, що Василь мiг просто почекати хоча б до весни i зробити те, що вiн зробив майже на сороковий день пiсля смертi Ганни (а Петро Лiсович все ж наполiг на тому, щоб шлюб Василь та Орина взяли вже пiсля цього дня), а менша частина в особi Юстини Солтис, тiльки дiзнавшись про те, що сталося, одразу висловила свое ставлення й до Василя, i до Орини.

Щоправда, слово «висловила» зовсiм не пiдходило до того тону, яким кричала жiнка.