Галицька сага. Тінь незалежності

Лише пiсля того обернувся.

Перед ним стояв Василь Вовк.

– Так можна i перестрашити, – з докором мовив священник.

– Пробачте, отче, я не хотiв цього, – винувато вiдказав Василь. – Та й не думаю, що вас можна настрашити.

Отець Петро хотiв було вiдповiсти банальною фразою, на кшталт «Господь крiпость моя, кого боюся?», але зрозумiв, що Василь Вовк прийшов до нього не для того, щоб почути двадцять шостий псалом. Стосунки з ковалем остаточно зiпсувалися вiд того нещасливого дня, коли у повiтовому мiстечку Кам’янцi вiд смертельноi хвороби померла його жiнка Ганна.

Вiдтодi Василя неначе пiдмiнили. В усьому вiн чомусь звинувачував церкву i демонстративно перестав ii вiдвiдувати. На прохання брата Гната поговорити з Василем отець Петро вiдповiдав, що той ще не готовий до такоi розмови, а якщо вона все ж вiдбудеться, то користi не принесе нiякоi.

Як видно, Василь Вовк вже остаточно «дозрiв» до неi, адже як iнакше можна пояснити його появу тут?

– Я вас слухаю, Василю! – сказав отець Петро. – Я так розумiю, що ви хочете запитати у мене якоiсь поради?

– Ви правi, отче! – вiдказав Василь i зам’явся.

– Я вас слухаю! – заохотив священник. – Прошу довiритися менi. Повiрте: я, як нiхто iнший, вмiю тримати тайну.

– Я знаю, то й прийшов до вас. Але не знаю, чи дасьте ви ту пораду.

– Чого ви так рiшили? – здивувався отець Петро.

– Та я ж не хожу до церкви!

– Не ви перший, Василю, i боюся припустити, що i не останнiй! Але церква без вас проживе, а от як ви будете жити без неi, важко сказати.

Василь Вовк хотiв було сказати, що живе i без неi, але промовчав. Вiн боявся почути докiр, мовляв, а чого ж тодi прийшов сюди, якщо ii не потребуеш. Зрештою, отець Петро Лiсович нiколи не сказав би таких слiв, а пораду мiг дати лише вiн.

– Я вас слухаю, – повторив священник.

– Отче, як ставитьсьи церква до шлюбу, якщо ще не пройшло сорок днiв?

Петро Лiсович уважно подивився на Василя. Йому не треба було пояснювати, про кого говорить Вовк. Хоч той останнiй мiсяць i перестав ходити до церкви (а священник був певен, що це не надовго), про коваля з Перетина знали всi.

Не було таемницею i те, кого мае на увазi Василь.

– Свята церква не мае обмежень, як таких, про шлюб, – вiдповiв священник. – Щодо цього ви, Василю, не будете мати перешкод.

Отець Петро одразу дав зрозумiти, що знае все.

– Перешкод вам варто чекати з iншого боку…

– Я знаю, про що ви говорите, – похитав головою Василь. – Що скажуть про нас люди.