Галицька сага. Тінь незалежності

 – І живiть там, де вам належит. А я вже якось сам сьи справлю… За мене не переживай: ковалi нiколи бiдними не були!

– Як нашi? – кинув погляд на гумно Левко. – Де вони?

– Та до церкви пiшли! На вечiрню. Нинi ж Михайла! А у мене з нею особливi рахунки… А Роман знов в армii. Тепер вже в нашiй…

– Тату, побачите когось з Морозiв, передайте iм, що нинi зране у Львовi я видiв Федора. Скажите, що живий i здоровий.

Левко не став бiльше розпитуватися, якi ще можуть бути особливi рахунки батька з церквою, на цей раз греко-католицькою, востанне його обняв i швидко, щоб не передумати, повернувся до автомобiля.

Хоч вiн i перебрав вiдведений йому лiмiт часу, Василь Вишиваний вирiшив не пiдганяти його.

Семен Кульчицький навiть не заглушив мотора, тому одразу рушив з мiсця. Левко востанне обернувся, щоб ще раз побачити батька. Той продовжував стояти перед брамою i дивився услiд синовi, котрого – вiн вiдчував – бiльше не побачить.

А Василь Вишиваний, далекий вiд сентиментiв, радiв тому, що вдалося зберегти свое iнкогнiто i можна було спокiйно продовжувати свiй шлях.

Але вiн помилявся. Коли незвичний у цих мiсцях автомобiль проiжджав повз садибу Бiлецьких, на нього звернув увагу Тома. Вiйськовий, що сидiв на задньому сидiннi, йому здався знайомим, але Тома не мiг пригадати, коли його бачив. Вже коли приiжджi зникли за хутором Кандиб, Тома Бiлецький згадав.

Це сталося пiвтора року тому у Талергофi якраз перед тим, як надiйшов декрет про його закриття. Тодi з Вiдня прибула поважна делегацiя вiйськових та цивiльних, що, як з’ясувалося невдовзi, мали визначити доцiльнiсть перебування в’язнiв.

Серед прибулих видiлявся молодий красивий офiцер, який хоч i тримався скромно, але все ж вiдчувалося, що саме вiн е головним. Тодi ув’язненим, звичайно, нiхто i не збирався повiдомляти про все, що стосувалося iхньоi долi, але коли комiсiя поiхала, вже за десять днiв iм прочитали той пам’ятний декрет.

Так, Тома Бiлецький був переконаний, що тодi бачив саме цього вiйськового. Хоч тепер на ньому був iнший однострiй i тут Перетин, а не Грац, це був той самий молодик.

Але що вiн тут робить i яке вiн мае вiдношення до Левка Вовка?

І хто вiн такий?

На цi питання Тома не мав вiдповiдi.

8

Отець Петро Лiсович востанне оглянув церкву, що вже ховалася у вечiрнiх сутiнках, i повернув у дверях масивний ключ. Одразу вiдчув, що за спиною хтось стоiть. Йому вистачило сили вийняти ключа iз замка, покласти до кишенi i тричi перехреститися.