Галицька сага. Тінь незалежності

Василь спочатку подивився на Якова, потiм перевiв погляд на стiну недалекого лiсу i кивнув головою.

– І правильно надумав! – сказав коваль. – Ти файний тесля; як i я, вiдбою у роботi не маеш. Чого тобi возити лiс до хати? Най до тебе iдуть!

– Файно, що ти мене розумiеш! Але я не хочу, щоб то була тiлько лiсничiвка. Хочу поставити млина, посажу яблунь.

Василь усмiхнувся у пишнi вуса.

– Ти хочеш мого благословення? – поцiкавився вiн.

Цього разу усмiхнувся Якiв:

– Для того е ксьондз! Я прийшов за iншим.

Менi буде треба багато залiза.

– Файно! – просто сказав Василь. – Що треба – зроблю! Що не зможу – вибачай! Коли ти хочеш почати?

– Та вже завтра з Михайлом i Миколою пiдемо вибирати мiсце!

– Правильно! Нема чого тягнути! Хто знае, що буде пiслязавтра? А мiсце… Ти знаеш, де росте столiтнiй дуб?

– Ну?

– Там i поляна, горбочок, та й на сад мiсце буде, коли викорчувати трохи дерев.

Якiв похитав головою:

– Та, чесно казати, туда я сьи i збирав!

– Значить, файне мiсце! Але не тягни! Поки нема влади, треба користати.

І одному Богу вiдомо, коли то всьо сьи кiнчит! І чим! – сказав Василь, випустивши через нiс густий дим. – От скажи менi, Якове… Ти був у полонi, воював за Велику Украiну. Знаеш бiльше, нiж я.

– Не прибiдняйсьи, Василю! Тебе тоже поганяло! – заперечив Смоляр.

– Не про те! Я, певно, багато чого не розумiю, але знаю, коли курка мае здихати.

– До чого тут курка?

– Дивлюсьи на нашу Австрiю i вижу, що вона, як та курка, тоже доживае останнi днi.

Ну, курку можна дорiзати, якщо встигнеш, або закопати, якщо не встиг. Що з Австрiею? І не дорiжеш, i не закопаеш!

Якiв Смоляр подивився на курей, що вовтузилися перед курником. Вони аж нiяк не пiдходили пiд опис Василя.

– А що пише твiй Левко? – натомiсть запитав вiн. – І де вiн зара?

– А Бог його знае! – махнув рукою Василь. – Спочатку колесив Украiною зi своiм офiцером, а де тепер, одному Богу вiдомо! А якщо сьи об’явит, поiде до Вiдня.

Певно, там i лишитьсьи.

– Шкодуеш?

– Не шкодую, i вже написав йому, – вiдповiв Вовк. – Правда, вiн ще не знае про смерть матерi, але якщо йому там файно, то най буде у Вiдню. Що йому тут робити? Тримати менi залiзо у кузнi? А так, може, сьи виб’е в люди.

– Так, порозкидала вiйна наших людей по всьому свiту, – згодився Якiв. – Твiй Левко аж у Вiдню; добре хоч украiнку взяв. Хведько Мороз, кажуть, десь аж на Буковинi при якомусь штабi.