Галицька сага. Тінь незалежності

З ким доведеться воювати, для людей також не було таемницею. Ще четвертого листопада повiтовий часопис опублiкував звернення повiтового комiсара «До всiх мешканцiв Кам’янського повiту», у якому повiдомлялося про створення незалежноi Украiнськоi держави. Комiсар закликав «всiх мешканцiв як мiста Кам’янка так i цiлого повiту до заховання як найвищого ладу, спокою i послуху». Тодi люди чи не вперше побачили синьо-жовтий прапор, що розвiвався на холодному вiтрi.

Звiстки про подii у Львовi доходили у вiддаленi села iз запiзненням то через посланцiв з повiту, то з мiсцевими, котрим потрiбно було у такий неспокiйний час поiхати до мiста. Так i перетинцi, й жителi iнших хуторiв бiльш-менш об’ективно i майже вчасно були проiнформованi про перебiг того, що вiдбувалося навколо.

Так стало вiдомо про боi на вулицях Львова, про наступ великоi польськоi армii на Галичину, про те, що тринадцятого листопада постала Захiдноукраiнська Народна Республiка, на що Василь Вовк зi скептицизмом вiдзначив, що для такоi знаменноi подii можна було б вибрати й якусь iншу дату.

– Ти вiриш у такi бздури? – здивувався брат Гнат, коли вони увечерi зiбралися до столу.

– Ти ж знаеш, брате, що я нi в що не вiрю, – вiдказав Василь, – але день тринадцятого можна було i не вибирати…

У Перетинi не знали, що Украiнська Нацiональна Рада ранiше просто не встигла узгодити текст «Тимчасового основного закону про державну самостiйнiсть украiнських земель колишньоi Австро-Угорськоi монархii», а вiдкладати його оприлюднення на пiзнiшу, «правильнiшу» дату, було вже нiкуди: до Львова наближалося польське пiдкрiплення, дii котрого й стали вирiшальними.

Навiть такi уривчастi вiдомостi дали привiд зробити висновок: не все у молодоi держави гаразд i ще не все закiнчено. Об’ява мобiлiзацii стала цьому пiдтвердженням.

Дорога вiд церкви до Перетина була неблизькою – майже чотири кiлометри, – тому поки добралися додому, встигли поговорити про все. Кожна родина приiхала до церкви або на возi, або бричкою, лише небагато йшли пiшки.