Галицька сага. Тінь незалежності

Надто багато нещасть навалилося на нього водночас: поразка у вiйнi, зречення цiсаря, той факт, що вiдтепер вони не Австро-Угорська iмперiя, а просто Нiмецька Австрiя, i iхня доля вирiшуеться за сотнi кiлометрiв звiдси без iхньоi участi.

А тут – «iспанка»!

– Фройлiн, я ось що вам скажу: вам не варто iхати до лiкарнi, – несподiвано озвався фiрман, i Марiя здригнулася.

Фiакр iхав мостом Нордбрюке. Внизу сiрiли свинцевi води Дунаю.

– Вiдвезiть мене на Постгассе, – попросила Марiя.

– А що там?

– Церква.

Фiрман обернувся до дiвчини.

– Ви з Галiцii? – здивувався вiн.

– Так, а звiдки ви дiзналися?

– Тiльки на Постгассе е церква, куди ходять русини Галiцii. Що ж, можливо, зараз це едине мiсце, куди i варто пiти у такий час!

Церква святоi великомученицi Варвари була единою греко-католицькою церквою Вiдня. До того ж вона вiдрiзнялася вiд iнших подiбних церков хоча б тим, що не була круглою i не стояла окремо вiд сусiднiх будинкiв. Спочатку це був конвiкт – гуртожиток для семiнаристiв-езуiтiв, але наприкiнцi XVIII столiття iмператриця Марiя Тереза подарувала це примiщення греко-католикам, а тi, зрештою, зробили з нього церкву.

Була ще одна причина, чому Марiя мала потребу заiхати до церкви: настоятелем був отець Йосиф Жук – давнiй знайомий ii батька. Пiсля визволення з Талергофа (а iнакше, як визволенням, це назвати не можна!) дiвчина стала бувати тут часто. Ось i зараз церква великомученицi Варвари стала единим мiсцем у Вiднi, куди вона могла пiти у такий час.

Конi зупинилися навпроти входу до церкви. Марiя звернулася до чоловiка.

– Я дiйсно не маю як розплатитися з вами, – сказала вона.

– Ідiть з Богом, фройлiн! – сказав той. – І нехай вам пощастить бiльше, нiж iншим!

Фiрман почекав, коли пасажирка зiйшла на брукiвку, лише затим нагнав коней. Марiя востанне подивилася услiд цiй добрiй людинi i пiдiйшла до дверей церкви.

Усерединi церкви було порожньо. Перед iконостасом горiли запаленi кимось свiчки.

Вона так заглибилась в молитву, що не почула крокiв позаду себе. Здригнулася лише вiд того, що хтось поклав iй на плече руку. Обернулася. Перед нею стояв настоятель храму.

– Я не сподiвався сьогоднi тут когось побачити, – сказав отець Йосиф. – Прихожани зазвичай у такi неспокiйнi часи сидять вдома.