Галицька сага. Невиправдані надії

Вона не плакала – всi сльози у неi закiнчилися, ще коли чекала свого чоловiка Тому з австрiйського полону, лише повторювала:

– Бiдний мiй Степанку! Не зовижу бiльше тебе!

У такому станi ii застала Марiя, що саме вийшла з хати. Побачивши незнайомих i застиглу матiр, вона кинулася до неi.

– Що сьи стало, мамо? – запитала вона.

– Нема бiльше нашого Степана, доню! Забили его, як твого чоловiка! – вiдказала Катерина.

Марiя нарештi пiдвела очi на чоловiкiв.

– Хто ви такi? – запитала вона.

– Ми до вас, Марiе Фомiвно! – сказав цивiльний. – Мене звати Георгiй Руденко, а зi мною товариш Таланов. Нам дуже шкода, що ми принесли вам таку тяжку новину. Ми знаемо про вашого чоловiка, котрий також вiддав свое молоде життя за те, щоб ви жили в единiй сiм’i радянських народiв.

– Що вам треба? – повторила свое запитання Марiя.

– Ми пропонуем вам, товаришко Макуха, стати нашим представником у навколишнiх селах.

Марiя з-пiд лоба подивилася на Руденка.

– То е як? Вiйтом, чи що?

– Вiйта вже не буде! Замiсть нього буде голова сiльськоi ради, i ми хочемо, щоб ним були ви, товаришко Макухо!

– Але ж я не вмiю керувати! – розгублено вiдказала Марiя.

– Це нестрашно! Вам у допомогу ми пришлемо людину, котра буде секретарем партiйного осередку.

– А у нас немае комунiстiв! – повiдомила жiнка.

На це Руденко усмiхнувся.

– Вы будете первой! – замiсть нього вiдповiв вiйськовий.

– Головне, щоб ви захотiли, – мовив Руденко.

Секретарем ще поки що вiдсутнього партiйного осередку новоствореноi Вишiвськоi сiльськоi ради виявився сорокарiчний виходець з Миколаева. Звали його Андрiан Котельников. Побачивши безпорадну Марiю Макуху, що сидiла у кiмнатi, котру ще мiсяць тому займав вiйт Макар Пашко (чому той був невимовно радий, адже вже давно хотiв пiти на спочинок), новий парторг вирiшив поки що не просто допомагати, а керувати самому, звичайно не забуваючи, що номiнально головою сiльради е вона.

– Де ви зазвичай збираетесь? – запитав Котельников.

Його росiйська мова була незвичною для Марii, але тим не менше зрозумiлою.

– Бiля церкви пiсля вiдправи, – повiдомила вона.

– Забудьте про церкву! – категорично вiдказав Котельников.