Галицька сага. Невиправдані надії

Видно, попереднi зустрiчi з такою екзотичною для нiмецького вермахту кавалерiею не могли не вiдобразитися на iхньому ставленнi до цих вiдчайдухiв, бо навiть Марко помiтив, що надто вже спокiйно нiмцi заряджають своi гармати i надто ретельно наводять на цiль.

Майже одночасно пролунало три пострiли, i серед гущi уланiв вгору пiднялися фонтани землi. Смерть знайшла своi першi жертви. Валько вiдчув, як попереду щось просвистiло. Чи це була чиясь куля, чи мимо пролетiв, не зустрiвши жертви, осколок, юнак не розiбрав, як i не було часу розбиратися.

Вiн не озирався, щоб побачити, кого вбило. Нiхто не зупинявся, намагаючись якнайшвидше добратися до рятiвного лiсу.

Але спершу треба було знищити батарею.

Поле, котрим наступали улани, виявилося не таким вже й рiвним, як здавалося спершу. Тут були i невеличкi ярки, i навiть хтось поставив невисоку загородь – декiлька стовпцiв з довгими жердинами. Але такi перешкоди не затримали вершникiв. Конi легко перестрибували i ярки, i плiт, наближаючись до небезпечноi батареi.

Зрештою, артилерiя не була страшна уланам. Надто швидко вони перемiщалися полем, щоб перетворитися на iдеальну мiшень для iхнiх гармат. На щастя уланiв капiтана Грота, пiхоти, котра прикривала б канонiрiв, не було.

Нiмцi лише тепер зрозумiли свою помилку. Навченi попереднiм досвiдом, що пiсля перших вибухiв серед полякiв почнеться панiка i вони розвернуть своiх коней назад, артилеристи не врахували того факту, що кiннота перед ними вже брала участь у боях, хоч i не переможних, але все ж отримала певний досвiд.

Гармати встигли дати ще по одному залпу, причому жоден снаряд вiдчутноi шкоди нападаючим не принiс, бо вибухнув уже позаду, як авангард уланiв порiвнявся з батареею. Капiтан Грот вирвався уперед i першим опустив шаблю на ошелешених нiмцiв. Його дii повторили тi, чиi конi скакали за командиром, i коли з батареею порiвнявся Марко Валько, роботи йому вже не лишилось: порубанi артилеристи вже нiкому не були небезпечнi. Його погляд ковзнув по розпростертому на землi тiлу якогось офiцера.

Те, що це офiцер, а не просто звичайний солдат, Марко зрозумiв, помiтивши бiля нього ясно не солдатський кашкет i дещо багатшi, анiж в iнших, погони.

Не затримуючись, ескадрон поскакав далi. Ось до лiсу лишилося подолати менше кiлометра, як звiдтам почувся якийсь гуркiт. Не зупиняючись, капiтан Грот прислухався уважнiше. Вiн одразу зрозумiв, що саме видае такий звук, але до останнього сподiвався на удачу.

Але ii не було.