Галицька сага. Невиправдані надії

Михайло увесь час думав, як почати розмову з молодшим братом, але Кость сам допомiг йому, першим почавши розмову. Але виявилося, зовсiм не так, як думав Михайло.

– Що ж, якщо ти почав перший, то i я буду вiдвертим! – сказав старший Смоляр. – Ти маеш рацiю: я приiхав не просто так, хоч i не без того, щоб побачити вас всiх, але й у справi.

– До кого?

– До тебе, Костю!

– Ну, тоди я тебе слухаю! – з готовнiстю мовив Кость.

– Але ти маеш менi дати слово, що про те, що ми будемо говорити, не мае права нiхто знати!

– Нiчого собi справа!

– Яка вже е! Ти маеш зрозумiти, що то не моя примха!

– А чия?

– Спочатку дай слово, що то помре разом з нами! – повторив Михайло.

Звичайно, Костевi не сподобався такий тон старшого брата, але бажання дiзнатися, що то за справа, яка пiдняла Михайла з насидженого роками мiсця, й до чого тут вiн сам, переважило.

– Якщо то не зашкодить моiм, то я обiцяю нiкому не говорити, – сказав вiн.

– Якщо ти комусь скажеш, то зашкодить точно! – уточнив Михайло.

– Тоди я тебе слухаю!

Михайло деякий час йшов мовчки, збираючись з думками. Кость не пiдганяв його, крокуючи поруч. Лише коли Михайло переступив через невеличку калюжу, що утворилася пiсля нiчного дощу, вiн обережно запитав:

– Ти знаеш, що таке «Двуйка»?

– Двуйка? Погана оцiнка, поставлена якомусь польському гiмназисту?

– Зовсiм не смiшно!

– Тодi поясни! А то ти ставиш такi питання, на якi я не знаю вiдповiдi.

– Добре! То знай: «Двуйка» – то офензива Вiйська Польського! – тихо сказав Михайло i для чогось озирнувся.

– А до чого тут ти? – не зрозумiв Кость.

– Я належу до неi вже дев’ять рокiв.

Кость продовжував крокувати, час вiд часу стискаючи рукою ремiнь рушницi. Вiн майже одразу зрозумiв, що старший брат не жартуе, адже справдi – таким не жартують.

– А до чого тут я? – обережно поцiкавився вiн.

– Там, – Михайло кивнув кудись убiк, – хочуть залучити тебе до своеi роботи.

– Звiдки вони про мене знають?

– Вони знають про тебе все!

– А якщо все знають, то мають знати й то, як я вiдношусь до всього польського! – запально вiдказав Кость.

– Nie krzycz![3 - Не кричи! (Пол.)] – зупинив його Михайло. – Знають i про то! Знають, що ти робиш польським гайовим…

– І маю помагати Польщi! – закiнчив замiсть нього молодший брат.