Галицька сага. Майбутня сила

– Чув, що Василь письмо написав, – сказав вiн.

Згадка про наймолодшого брата заставила Олексу задуматися. Лист, про який говорив Семен, прийшов три днi тому. Зазвичай такi листи завжди читалися родиною спiльно, але вiд того часу, як сестра Марта переiхала до Кам’янки разом з Андрiем Вальком, де вiн отримав поважну i грошовиту роботу в «Маслосоюзi», спочатку Василевi листи читали у Перетинi, потiм оказiею передавали у повiтове мiсто, а вже наприкiнцi з ним знайомився Федiр. Так у родинi знали, що у Василя народилися двi дочки, яких назвали Олусь та Марта, вiн став заробляти бiльше i переiхав з сiм’ею у нове помешкання.

– Що пише? Бо мiй брат Іван не мастак щось писати. «Всьо добре, не переживайте, живий-здоровий». А Василь?

– Та прийдеш – почитаеш! Але й Василь не далеко втiк вiд твого брата! Але щось пише завжди. Писав, що всерединi лютого заледве не вбили його.

Почувши таке, Семен заледве не перехрестився.

– Як то?

– Вони з жiнкою i дiтьми вiддихали у тамтому парку. Сам розумiеш, що в мiстi лiсу нема, то й лишають парки, щоб люди могли гуляти.

Так во. Вiддихають вони, шпацерують iз дiтьми, а тут почули, що стрiляють!

– В мiстi? – здивувався Семен.

– Писав, що то сварилися мiж собою бандити. Таки багато вбили. А Василь хутко взьив на руки дочок i разом з Ганею, жiнкою, втiк.

– Так, видно, не зовсiм добре життя було у тiй Гамерицi, куди так сьи рвуть поiхати галичани.

(Василь Мороз писав про знамениту бiйню у день святого Валентина, влаштовану iталiйським мафiозi Аль Капоне своiм iрландським конкурентам, у якiй було застрелено сiм чоловiк.

Саме пiсля неi його вплив на кримiнальне життя Чикаго пiшов на спад i врештi закiнчився його арештом та ув’язненням. Здавалося, усi неприемностi, пов’язанi з кримiнальними розборками на фонi «сухого закону», залишилися у минулому, але ще нiхто не знав, що чекатиме США та й увесь свiт у жовтнi.)

– А як у вас? – бажаючи змiнити тему, поцiкавився Олекса. – Що каже твiй Гриць? Женитисьи не надумав?

Семен з-пiд лоба подивився на сина.

Той встиг привести свого тезку до брата Івана, вже утрьох вирiшували своi справи.

– Мае любку, – тихо сказав вiн. – Дочка господара, в якого живе.

– Ну i добре! Але скажи йому, щоб того разу не вiдпускав ii, а то знов загубить!

Про те, що Кость Смоляр «вкрав» у нього наречену, в селi знали всi, але Гриць Кандиба поставився до цього досить спокiйно i не мав претензiй до друга. Щоправда, вiдтодi вiн так i не бачився з Оксаною.