Галицька сага. Майбутня сила

Тим не менше навiть такi нечастi з’яви у селi представникiв Украiнського нацiонально-демократичного об’еднання – найбiльшоi легальноi украiнськоi органiзацii, дозволеноi в Польщi, все ж дозволяли селянам бути принаймнi обiзнаними у цьому. Щоправда, вiзити представникiв УНДО зазвичай частiшали перед виборами, то й вони не переобтяжували увагу людей своею присутнiстю.

– Та що вони там вирiшать? Поляки свого не попустять! Скiльки там наших?

– Двадцять штири.

– А всiх?

– Майже пiвтисячi! – повiдомив Якiв.

– То що ти хочеш!

Коли молочарню залишив останнiй перетинець, Олекса Мороз взявся за роботу.

Йому належало вiддiлити сметану, але перед тим молоко мае хоча б пiвдня постояти. Зазвичай Олекса це робив увечерi, щоб вже назавтра сметана була у бочках. От i зараз вiн викотив бочку iз вже готовою ще вiдучора сметаною, щоб вiддати фiрману.

А ось i вiн! Олекса почув, як бiля будинку зупинилися конi, i вiн почув голос Данила Грабiва. Мороз подивився на годинник у кутку. Сьогоднi фiрман чогось затримався.

Тут дверi вiдчинилися, i в кiмнату зайшов Грабiв.

– Слава Ісусу Христу! – привiтався вiн.

– Навiки слава! – вiдповiв Олекса. – Чогось нинi ти припiзнивсьи.

– Та не ясно, що сьи творит, Олексо! – розгублено мовив Данило.

– Що сьи стрисло?

– Виiжджаю я з Вишова, спокiйно iду до Перетина, аж чую за спиною якийсь шум. Знаеш, як дощ шумить! Обертаюсь. Мати Божа! А то вiйсько на конях!

– Багато? – засумнiвався Олекса.

– Хватае! І до Перетина! Я нагнав коней i таки вiдiрвавсьи вiд них, але вони зараз будуть тут.

Неначе на пiдтвердження його слiв за стiною почувся тупiт численних коней. Олекса визирнув у вiкно. Сiльською дорогою неслися улани. З-помiж них миготiли полiцейськi мундири. Мороз бачив, як рiвний до цього часу чотирикутник уланiв розсипався урiзнобiч, i окремi вершники заiжджали на обiйстя перетинцiв. Не розумiючи, що вiдбуваеться, Олекса хотiв було вийти надвiр подивитися, але тут у дверi вдарили чимось важким, i вони повисли на однiй петлi.

Всередину ввалилися трое жандармiв. Їхнi обличчя не обiцяли нiчого доброго, тим не менше Олекса обурливо запитав:

– Що це мае значити?

Один з полiцейських, видно, старший серед них, але не настiльки, щоб Мороз змiг розпiзнати його звання, пiдскочив до нього i, зашипiвши «Czemu, skurwi synu, nie mоwisz po polsku?», боляче штовхнув його прикладом в груди. Отримавши такий «подарунок», Олекса вiдлетiв до стiни. Побачивши таку картину, Данило опустився бiля Мороза.