Галицька сага. Майбутня сила

Вовк лише недавно приеднався до спiлки; як коваль, вiн забезпечував сiм’ю добре, але жiнка Орина все ж умовила його, щоб теляток, якi народжувала iхня корова, не продавати, а залишати собi. Зараз у них було вже три корови, менше, нiж в iнших, але достатньо для того, щоб кожного ранку приносити на молочарню по два вiдра молока.

– Справляешсьи? – поцiкавився Василь, спостерiгаючи, як Олекса переливае принесене ним молоко у величезний баняк.

– Та що тут тежкого? – вiдповiв той. – Во папери – то вже гiрше! Скiльки пишу – всьо не привчивсьи.

– А що каже ваш Андрiй? Як в него робота?

– Та слава Богу, добре! І робота, i вся справа! Недавно казав менi, що поляки скрегочуть зубами, бо наше масло лiпше, нiж iхне, в Європi не призвичаенi iсти що попало! Давай iм масло першого сорту! А наше масло й лiпше, i дешевше. То поляки й казяться!

Олекса зафiксував у зошитi здачу Вовком молока й повiдомив, що до недiлi мають бути грошi.

– Андрiй казав, що того разу мае бути бiльше, – говорив Мороз.

– Файно, а то Мошко тiлько питае мене, коли до него в склеп хтось прийде, бо в довг чогось давати не хоче.

Олекса усмiхнувся.

– Та то всьо справа Андрiя! – говорив вiн. – Попередив нашого жида, щоб не робив людей довжниками. Бо нема гiршоi людини за ту, котрiй щось позичив.

Василь Вовк не став сперечатися iз цими словами. А Олекса продовжував:

– Мало того, його Шмунь хотiв щось продати нашому Микитi (Мороз мав на увазi старого Нагiрного), а в того не було грошей; тiлько вийняв зошит, як тут вродивсьи Мошко, насварив на сина, зошит порвав, а Микиту вигнав.

Почувши таке, Василь Вовк почухав потилицю.

– Так, умiе твiй швагер переконувати! – вiдзначив вiн.

Коли Василь пiшов, один за одним принесли молоко iншi перетинцi. Кожен з них принiс якусь новину, яку удостоiли декiлькома словами залежно вiд ii значущостi. Найдовше поговорили з Яковом Смоляром.

– Вибори будуть, – повiдомив вiн.

Олекса скривився.

– Не до добра то! – вiдзначив Мороз i поцiкавився: – А куда?

– До Сейму.

– Високо!

Звичайно, подii у Варшавi мало цiкавили перетинцiв; вони бiльше переймалися тим, що вiдбувалося поруч, ба навiть рiшення мiсцевоi гмiни сприймали лише тодi, коли це стосувалося iх безпосередньо.