Галицька сага. Ante bellum

Лист! Вiн пам’ятав той день, коли отримав листа вiд свого колишнього командира Осипа Букшованого. Розумiючи, що просто так радянська розвiдка не буде ризикувати, пiдставляючи свого агента через пересiчного послання сина, що вибрав радянський рай, до батька, який залишився на цьому березi Збруча, тодiшнiй крайовий комендант Украiнськоi вiйськовоi Органiзацii Юлiан Головiнський розпорядився перевiрити лист. На превелике розчарування, нiчого виявити не вдалося, тому листа й вiддали адресатовi. Тепер же виявилося, що, напевне, даремно.

– А що було в письмi? – байдуже запитав Федiр.

– Та нiчого такого, щоб через то Павло змiнив «хлiбну» роботу! – вiдказала Марiя.

– Де воно зараз, те письмо?

– Вдома. Тато з мамою перечитують його чи не кожноi недiлi.

Рiшення прийшло одразу.

– Марiе, ти можеш принести менi того письма?

– Нащо?

– Якщо ти кажеш, що пiсля него твiй Павло став зовсiм iншим, тоди справа в самому письмi? Я прочитаю його ще раз i, може, знайду щось таке, чого ви не зауважили.

– І ти поговориш з Андрiем?

– Поговору, але розумiеш, що вiн мiй родич i якщо вiн до того нiякого вiдношення не мае, то менi буде перед ним невдобно. А якщо в письмi було щось таке, через що Павло став, як ти кажеш, нацiоналiстом, i якщо Андрiй тоже е там, то можна щось придумати.

– Я принесу його! – з готовнiстю сказала Марiя.

Вона вже збиралася пiти додому, але на мить задумалася.

– Федю, а як там ваш… Василь? – поцiкавилася вона.

Запитала i почервонiла.

– Василь? А що з ним може бути? Знов робить на своему заводi. Заробляе добре. Жiнка, двi дочки. Що ще треба?

Марiя зiтхнула. Вона хотiла ще щось сказати, але в останню мить передумала.

– Я принесу письмо! – лише сказала.

Федiр подивився iй услiд i намагався зрозумiти, якi наслiдки буде мати ця несподiвана розмова. Вiн не встиг подумати про це, як побачив, що з лiсу виходять четверо бахурiв. Це поверталися з чергових пошукiв скарбiв малi Морози. Федiр почекав, коли син з братаничами пiдiйдуть ближче, скрушно похитав головою.

– Ну, коли я не вижу у вас за плечима сумки з золотими талерами, то скарб ви не здибали, – мовив вiн. – То е причина приiхати сюди через рiк.

Останнi слова вiн сказав Гордiю, на що той схвально кивнув головою…

Як Федiр i гадав, вдома Ольги ще не було. Вона мала повернутися лише у понедiлок. Вони виклали на стiл приготовлене Ганною, порозкладали, щоб не зiпсувалося i не заважало безпечно ходити.