Галицька сага. Ante bellum

А наступного дня Роман Панас зайшов до крамницi Гутмана.

За прилавком саме стояв Моше. Вони з Романом були майже однолiтками, а у такому вiцi рiзницю у три роки нiхто взагалi не брав до уваги. За весь час, коли Моше Гутман поселився у Перетинi, вiн намагався зберiгати однаковi рiвнi вiдносини з усiма своiми сусiдами, i Роман Панас не був винятком. Усе змiнилося пiсля того, як молодший син Панасiв узяв за жiнку його Лею, а коли Гутмани дiзналися, що вона зреклася своеi вiри, то це остаточно вiдгородило iх вiд «християнського» Перетина.

Їхнiй зв’язок звiвся до звичайних покупок у крамницi Гутмана, але вже навiть Шмунь не спiшив до компанii з Данилом Солтисом та Костем Смоляром.

Але стосунки з сусiдами е лише стосунками, а гешефт залишаеться гешефтом, тому Моше – як нi в чому не бувало – поцiкавився, що потрiбно Романовi.

– Не за крамом я до тебе прийшов! – вiдказав той. – Поговорити.

– Я тебе слухаю, Романе!

– Вчора у мене була твоя дочка Лея.

Моше похитав головою.

– Ой, Романе, ти щось переплутав! – вiдповiв Моше.

 – В мене нема дочки Леi, а е твоя невiстка Олена.

– Мошку, кинь то! Твоя дочка нiкуди сьи не дiла! Ти знаеш, що спочатку я тоже не прийняв нi ii, нi свого Михайла! Але вони так i лишилисьи нашими дiтьми: мiй Михайло i твоя Лея. Вона не перестала бути твоею дочкою, навiть коли стала Оленою.

– То всьо так, Романе, але вони приiхали до тебе, на вашу Пасху, а не до мене, на седер Песах[10 - Седер Песах – ритуальна сiмейна трапеза в празник Песах.]! Моя Лея… – Моше замовк, але потiм продовжив: – Олена сидiла за твоiм столом, спiвала ваших пiсень, прославляла вашого Бога, а iй треба було слухати, як я читаю кiддуш[11 - Кiддуш – молитва за днi суботи та свята.

], з всiма iсти мацу i пiсля iжi промовляти барех[12 - Барех – благословенна молитва пiсля iжi.]. Вона вибрала вашого Розп’ятого, а не нашого Істинного. Вона пiшла проти своеi вiри й перестала бути нашою. Тому ти, Романе, може, i знайшов собi невiстку Олену, але я втратив дочку Лею.

Говорячи таке, Моше переставляв речi на прилавку, неначе вони стояли не на своему мiсцi.

– До тебе, Романе, у мене немае нiяких претензiй, – продовжував Гутман. – Усе, що ти хочеш вiд мене, я тобi продам чи зроблю, але хочу, щоб ти знав: у мене один син i одна дочка. А за твого Михайла я радий. Чув, що вiн став справжнiм господарем.

Роман Панас востанне подивився на вкотре переставленi речi на прилавку i попрямував до дверей. Уже взявшись за ручку, вiн обернувся.