Галицька сага. Ante bellum

Напевне, Вашуленко також про це подумав, бо тiльки Бiлецький вiдкрив рота, щоб поцiкавитися думкою iнших щодо найближчих годин, Сергiй першим запропонував при слушнiй нагодi залишити колону або, принаймнi, старатися стояти скраю.

– Так легше буде потiм пiти, – пояснив вiн. – Я сподiваюся, Майя не проти випити з нами пива?

– А куди спiшити? – недовiрливо поцiкавився Бiлецький, хоч секунду тому вiн готовий був запропонувати те саме, тiльки з врахуванням дещо пiзнiшого часу. – Ми пропустимо найголовнiше.

Вашуленко похитав головою.

– Забув тобi сказати, Степане, що е думка, щоб поки що залишити деякi Наркомати в Харковi. У iх перелiку i Наркомат народноi освiти. Тобто ти даремно прийшов сюди у надii побачити Володимира Затонського. Якщо вiн i в потягу (Сергiй кивнув на будiвлю вокзалу, яка закривала вiд них основне дiйство), то аж нiяк не для того, щоб влаштувати свого колишнього пiдлеглого! Пiсля мiтингу i параду товариш Затонський разом з iншими товаришами поiде до стадiону «Динамо», де i вiдбудеться розширене засiдання ЦК.

А потiм – назад! Наркомат народноi освiти довго залишатися без товариша наркома не може!

Майя слухала це просторiкування Сергiя Вашуленка i намагалася уловити, що саме iй не подобаеться у взагалi-то правильних його словах: чи цей слововислiв «е думка», про який чули всi i нiхто не ризикував його повторити вголос, чи цей пафосний тон, чи просто те, що все це адресувалося ii чоловiковi. Жiнка вишукувала слова, якими хотiла вiдповiсти Вашуленку, але тут несподiвано для себе у натовпi побачила знайоме обличчя.

Сергеев! Щоправда, вiн такий же Сергеев, як вона артистка, але у тiй органiзацii, де той працював, прийнято не розголошувати своi справжнi прiзвища.

Поява ii куратора з ОДПУ тут, у натовпi перед головним вокзалом, не могла бути випадковою, але, зрештою, що тут дивного: до Киева прибувае увесь склад ЦК КП(б)У, природно, потрiбно бути готовим до всiляких проявiв ворогiв, адже, як слушно зауважив товариш Сталiн, класова боротьба буде загострюватися в краiнi у мiру ii просування до соцiалiзму.

Тому присутнiсть Сергеева i, без сумнiву, iнших була не те, що доречною, але й обов’язковою.

Тут безладнi розмови присутнiх якось майже одразу спочатку стишилися, а потiм знову зазвучали голоснiше – при виходi з будiвлi вокзалу з’явилися прибулi.

– Косiор!

– Товариш Постишев!

– Дивiться! Сам Любченко!

– Чубар! Влас Чубар!

Звiдусiль звучали прiзвища членiв Оргбюро.