Галицька сага. Ante bellum

Вiн встиг випити гербату (без цукру, звик ще на фронтi, бо, траплялося, що цього продукту й не бувало в окопах), роздивився на завидний порядок на кухнi (ii господар, видно, був зациклений не просто на порядку, але iдеальному порядку), аж тут дверi знову вiдчинилися.

– Зробив? – поцiкавився Федiр.

Остап кивнув головою.

– Так швидко?

Косач взяв фiлiжанку з недопитою гербатою, випив до кiнця.

– Я зрозумiв, що у листi нiчого цiкавого для мене бути не може, – сказав вiн. – Бо навiть, якби й було, то я у цьому безсилий.

Остап поклав лист перед Федором i показав мiзинцем на потрiбний рядок.

«Прошу, тату, передайте сей конверт i лист Марiйцi з Павлом».

– Ну i що? Чому тебе зацiкавив цей рядок? – запитав Федiр.

– Я розумiю бажання сина, щоб його листа прочитала сестра з зятем, але навiщо наголошувати на тому, щоб передавати конверт?

Мороз пiдозрiло подивився на Остапа, затим перевiв погляд на конверт.

– Що ти дiзнався?

Остап усмiхнувся.

– Достатньо простоi праски, щоб вивiдати всi таемницi, – сказав вiн. – Хоч конверт i старий…

– Шiсть рокiв, – пiдказав Федiр.

– Менi все ж вдалося прочитати зсередини.

– Прочитати? Що?

Замiсть вiдповiдi Остап Косач пiдiйшов до плити, потримав над нею конверт, подивився на отриманий результат, швидко подав Морозу. Той вчитався у ледь помiтний блiдий напис.

«Центр – Гесеру! Зробiть все можливе, щоб вступити в ряди УВО».

Вiн здивовано пiдвiв очi.

– Хто такий Гессер? – запитав вiн.

– У мiфологii народiв Азii син неба i бог вiйни. Я цiкавився цим, то й трохи знаю, – пояснив Остап.

Федiр знову подивився на напис, але той вже зник, неначе його i не було зовсiм.

– Можливо, саме тому цей напис i не помiтили ранiше, – сказав Косач. – Вiн дуже швидко зникае.

Федiр Мороз пiдвiвся, засунув листа у зловiсний конверт, сховав назад у кишеню.

– Що ви на це скажете? – поцiкавився Остап, спостерiгаючи за дiями старшого товариша.

Федiр зiтхнув.

– Скажу лише одне: ми поспiшили зi стратою Павла Макухи, – мовив вiн.

Мороз попрощався iз господарем i покинув його помешкання. Його дорога лежала до Андрiя Мельника.

2

З погляду жiнки, ця поiздка до Варшави для Ольги Мороз була невдалою. Кожного разу, коли вона приiжджала у нове мiсто – чи то у справах, чи на вiдпочинок, – обов’язково видiляла якийсь день, щоб походити магазинами.