Галицька сага. Ante bellum

Мушу сказати, що я вже женився. Жiнку звуть Майя. Вона е робоча на залiзницi. Ми жиемо в гуртожитку, де е багато спiльного i нiхто не скаржиться на труднощi. Всi розумiють, що скоро все буде iнакше, i коли всюди переможе соцiалiзм, жити стане лiпше.

Я дуже зрадiв, коли взнав, що наша Марiйка вийшла замiж за Павла. Певно, що вiн не Василь Мороз, який тiльки i хоче заробити грошей, щоб потiм гнобити бiдних. Прошу, тату, передайте сей конверт i лист Марiйцi з Павлом. Най i вони почитають його!

На тому буду кiнчати свою листову розмову.

    Ваш син Степан».

Остап пiдвiв очi.

– Ну i що тут вам не ясно? – здивувався вiн. – А Василь Мороз то…

– Мiй брат, – сказав Федiр. – Але я не про те. Дивно, що людина, котрiй цей лист власне не призначався – той самий Павло – лише прочитав його i йому одразу стали ненависними свiтлi iдеi москвофiльства, вiн покинув роботу у «Сельробi» i через одну нашу людину став членом ОУН.

Остап пiдозрiло подивився на Федора, потiм перевiв погляд на дивного листа, хоч нiчого дивного у ньому вiн не прочитав, але у цей момент саме закипiла вода у чайнику. Остап розiлляв окрiп у фiлiжанки з чаем, поставив перед гостем цукерницю.

– Так не бувае! – впевнено сказав вiн.

– Звичайно, не бувае, але, тим не менше, це так.

– Тодi чому ви прийшли до мене? Якщо у листi щось зашифровано, то це до шифрувальникiв.

– Я знаю, то й прийшов до тебе. Правда, ранiше його перевiряв Федiр Яцура.

– То що менi робити пiсля нього? – здивувався Косач.

– Перевiр, що ховае цей лист! Ну не може така людина, як Павло Макуха, просто так кинути роботу, яка годувала i його, i його жiнку, що приiхала з села i требувала дуже багато!

– А ви не пробували запитати самого Павла Макуху? Якщо б не захотiв, то можна помогти йому.

– Пiзно! За вироком трибуналу вiн був вбитий пiвроку тому.

– Чому?

– Макуха був причетний до смертi крайового провiдника.

– Головiнського? – здивувався Остап.

– Угу.

– А ви вмiете заiнтригувати! Чекайте!

Косач сховався за дверима кiмнати, прикривши за собою дверi. Федiр зовсiм не здивувався i не вбачав у цьому якоiсь недовiри до себе. В Органiзацii кожен займався своею справою i цiкавитися, що робить хтось iнший, могло означати будь-що, у тому числi i пiдозру у чомусь крамольному.