Богдан Хмельницький. Легенда і людина

Був присутнiй на переговорах полякiв з Хмельницьким наприкiнцi жовтня 1655 р. пiд Львовом. З часом Грондський перейшов на службу до правителя Семиграддя Юрiя II Ракоцi, який змагався за трон короля Речi Посполитоi. Пiсля поразки Ракоцi став його секретарем i оселився в Семиграддi. У серединi XVII ст. Грондський почав писати латинською мовою свою iсторичну працю, яка охоплювала подii 1648–1672 pp. Проте на початку 70-х pp. XVII ст. робота над нею була перервана у зв’язку зi смертю автора. За життя останнього вона не друкувалася.

Опублiкували «Історiю козацько-польськоi вiйни…» у Пештi лише в 1789 р.[67 - Грушевський М. Історiя Украiни-Руси: в 11 т., 12 кн. – Т. 8, кн. 2. – С. 204.]

У цiй працi автор наводить свiдчення про Хмельницького, якi вiн взяв вiд Івана Виговського та свого товариша Станiслава Любовiцького, з яким разом брав участь у переговорах з козаками. На цей твiр звертав чимало уваги Іван Франко в своiй науковiй розвiдцi «Хмельниччина (думи, пiснi та вiршi)».[68 - Франко І. Хмельниччина: (думи, пiснi та вiршi) // Його ж.

Зiбрання творiв: у п’ятидесяти томах. – К., 1986. – Т. 43. – С. 77–84. (Звiдси ми черпаемо iнформацiю про твiр Грондського).] За мотивами твору Грондського вiн навiть написав поему «На Святоюрськiй горi».

Грондський, на вiдмiну вiд вищезгаданих польських авторiв, iнакше говорить про батька Хмельницького. Каже, що вiн, будучи шляхтичем, вчинив якийсь злочин i через те мусив ховатися серед козакiв. Така iнформацiя видаеться цiлком вiрогiдною. Адже деякi шляхтичi Речi Посполитоi, аби уникнути кари за вчиненi злочини, втiкали на Запорiзьку Сiч.

У нових краях Хмельницький-старший одружився з козачкою i мав вiд неi лише одного сина на iм’я Богдан.

Останнiй вирiс серед козакiв, але отримав шкiльну освiту. Загалом життя в нього складалося добре, хоча вiн не змiг зробити вiйськову кар’еру. Однак гетьман Станiслав Конецпольський виявив до нього прихильнiсть i поставив писарем козацького вiйська. Тодi ж Хмельницькому гетьман дарував грунт понад Днiпром, де той заклав свiй хутiр Суботiв.

Правда, Конецпольський нiби жалкував, що залишив Хмельницького живим. Бо той був здiбний, але схильний до бунту. І ще нiби Конецпольський передбачав, що вiд Хмельницького Рiч Посполита зазнае лиха. Хоча, схоже, в таких свiдченнях бiльше фантазii, анiж реалiй.

Пiсля смертi Станiслава Конецпольського його син Олександр, бажаючи прославитися, вирiшив напасти на татар. Хмельницький не взяв участь у цьому походi.