Чорна рада (збірник)

От i побратаються да й живуть довiку вкупi, як риба з водою. «Давай, – кажу я своему Чорногору, – давай побратаемось». – «Давай». – От i зайшли у братство та й попросили панотця прочитать над нами iз Апостола, що нас породило не тiло, а живе Слово Боже; i от уже ми тепер рiднi брати, як той Хома з Єремою.

– Ну, а далi?

– А далi… Се вже так завсiгди бувае, що скоро чоловiк зробить добре дiло, то сатана, не за хлiбом його згадуючи, i пiдсуне iскушенiе… Далi дивлюсь, аж стоiть краля така, що тiлько гм! Та й годi.

– О, невже таки жiночий рiд спокусив хоть раз запорожця?

– Ой-ой-ой, пане гетьмане! Та ще як! І не диво-бо: Адам був чоловiк не нашого брата, та й той спiткнувсь на Єву!

– Звiдки ж узялась та краля?

– Спитай ii сам, звiдки! Я такоi пишноi панни не зумiю й зайняти.

І поглянув на Лесю.

– Тю-тю, дурню! – каже, засмiявшись, Сомко. – Се моя молода!

– Та менi не те горе, що вона твоя молода, – каже, здихнувши, запорожець, – а те, що зовсiм мене причарувала.

Усi зареготали, почувши таке диво.

– Браво! – каже Сомко. – Ведмiдь попавсь у тенети! Що ж тепер буде?

– А що ж? Ведмiдь пiде до свого берлога i тенети за собою потягне.

– Як! Отее у Сiч би то?

– Чого ж у Сiч? Хiба тiлько й свiту, що в вiкнi?

– І отее такий жвавий козарлюга, да ще й отаман, ради жiнки покине товариство?

– А чом же? Та для такоi кралi можна покинути й усе на свiтi, не то що товариство.

– Ну, куди ж би ти потяг своi тенети? Кирило Тур засмiявсь.

– Ти-бо вже, пане ясновельможний, хочеш усю правду разом випитати.

Не хочеться тобi й признаватись, не хочеться й брехати.

– Бо ще, кажеш, iзроду не брехав? – додав, шуткуючи, Сомко.

– Не збрешу й тепер, – каже Кирило Тур. – Дайте тiлько гортань промочити.

Да й кашлянув, випивши кубок, i поглянув по всiх гостях, розгладжуючи вуси.

– Треба, – каже, – вам, панове, знати, що Чорна Гора те ж святе, що й наша Сiч, тiлько що там не цураються бабського роду. А то i подiлена так, як у нас: у нас куренi, а в iх братства, i над усяким братством обирають отамана.

А що вже воювати з бусурменами, так хоч щодня. Та як у iх воюють, коли б тiлько ви знали! Як зачне розказувати мiй побро, то аж душа вгору росте. Побро мiй, знаете, забрiвши на Вкраiну, скучив без своеi Чорноi Гори i вже давно зазива мене в гостi. І то сказати: чом не погуляти козаковi по свiту? Чом не подивитись, як живуть iншi язики?

Всi слухають, до чого вiн доведе свою рiч. Очаровав усiх запорожець.