Чорна рада (збірник)

Хто б i не письменний був, так, дивлячись тiлько на тi шаблi, на тi панцирi, бунчуки i всякi клейноди, перемiшанi з кiстками, з Адамовими главами,[80 - Адамовi глави – горельефи або статуi Адама (самого чи з Євою), на саркофагах, у входах до церков тощо.] що повироблювано горорiзьбою з мiдi да з каменю понад тими надгробками, хто б, кажу, був i неписьменний, так i той би догадавсь, против чого-то воно так викомпоновано: усяке багатство, усяка слава – усе воно суета сует: i шабля, й булава з бунчуком, i горностайова кирея поляжуть колись поруч iз мертвими кiстками.

Отже й Шрам, розглядаючи ту горорiзьбу да читаючи епiтафii,[81 - Епiтафiя – намогильний напис.] засмутився душею да й каже:

– Колико-то гробiв, а всi ж то тii люде жили на свiтi i всi пiшли на суд перед Бога! Скоро й ми пiдем, де батьки i дiди нашi.

Да погадавши так, вийняв iз-за пазухи щирозлотий обушок,[82 - Щирозлотий – з чистого золота, обушок – вид холодноi зброi.] що од бив колись на войнi у лядського пана чи в недоляшка, да й повiсив на ризi в Богоматерi.

Із Великоi церкви повернули нашi прочане до печер, коли ж дивляться – iде з печер против iх хтось у дорогих кармазинах, високий i вродливий; а по кармазинах скрiзь комiр i поли гаптованi золотом;[83 - …гаптованi золотом… – вишитий шовком, вкритим тонким шаром золота.] зверху кирея,[84 - Кирея – верхнiй довгий суконний одяг iз вiдлогою; кобеняк.] пiдбита соболем; пiдпиравсь срiбною булавою. А за ним купа людей чимала, все в кармазинах да в саетах. Ченцi iх проводжали.

– Боже мiй! – каже. – Да се ж Сомко!

А той собi зрадiв, побачивши Шрама.

Обнялись, поцiловались i довгенько держали один одного, обнявшись.

Далi привiтавсь гетьман i з Череванем.

Черевань так зрадiв, що нiчого й не змiг сказати на гетьманське привiтанне, да вже обнявшись, промовив тiлько:

– А, бгатiку мiй любезний!

Череваниху назвав гетьман, вiтаючись, рiдною ненею. Вона аж помолодшала i вже нащебетала йому всячини.

– А ось i моя наречена! – сказав Сомко, обернувшись до Лесi.

І взяв ii за руку i поцiловав як дитину.

– Давно ми, – каже, – не бачились за вiйськовими чварами, да ось немов Господь нас iзведе навiки докупи.

Леся почервонiла, да аж нахилилась, як повна квiтка в травi, i пригорнулась до матерi, обнявши ii руку.

Тут-то вже Петро мiй догадавсь, що за гетьман снився Череванисi. У iх, мабуть, давно вже було з Сомком поладжено.