Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

Коли прийшли пiд дверi квартири, мiлiцiонер принюхався, потiм з перекошеним обличчям озирнувся до натовпу сусiдiв i проскреготав:

– Людоньки добрii, скiжiть-но, а коли хоч хтось iз вас загалом востанне бачив громадянина Бугрима?!

– Бугрима?.. А хто вiн, Бугрим той?! Хто це такий?.. – посипалися звiдусiль здивованi запитання.

– Бугрим Харитон Якимович, вiн тут живе. Ви ж про нього петицiю…

– Авжеж! Точно, його Харитоном Якимовичем звати, а не Якимом Харитоновичем! І так, Бугримом, – зрадiла Ольга Матвiiвна.

 – Нi, здаеться, останнiм часом не бачили. Останнiм часом вiн, здаеться, не виходив…

– Тодi ламаемо дверi.

– Чого-чого?..

– Ламаемо дверi, кому кажу! Нумо, хто менi допоможе?

Наперед вийшов найздоровiший з сусiдiв, i разом з дiльничним вони з розбiгу вдарили плечима у вхiднi дверi квартири, потiм ще й ще, аж доки не виламали замок. Попри те, що сморiд посилився багатократно, натовп вломився в «однушку» слiдом за мiлiцiонером, а там!..

– Ах ти ж мать моя женщина! І як ми не второпали, що Шизодiд просто сконав, а не хiмiею зайнявся?! – мовив хтось iз сусiдiв.

– Шизодiд – це хто? – перепитав iнспектор, затиснувши нiс i хекаючи широко роззявленим ротом.

– Шизодiд – це Бугрим ваш. Харитон Якимович, царство йому небесне. Прiзвисько у нього таке було помiж нами, – уточнила Ольга Матвiiвна.

Набережна Днiпра, Киiв, кiнець липня 1994 року

Хоча вони були рiдними братом i сестрою, проте розмовляли вiдверто на життево важливi теми не надто часто. Воно й зрозумiло: в шкiльнi роки Льонька повсякчасно тягнувся до Рафки, щоб разом з ним влаштовувати рiзноманiтнi капостi, Агата ж проводила весь вiльний час iз подружками та своею пухнастою улюбленицею – кiшкою Хiрохiткою.

Окрiм вiковоi рiзницi у цiлих десять рокiв, у них були абсолютно рiзнi iнтереси, що розiйшлися ще бiльше, вiдколи хлопцi поступили в iнститут. А по закiнченнi КПІ Льонька розподiлився до Запорiжжя, де побудував життя сам собi, як умiв i як розумiв, без жодноi сторонньоi допомоги.

А тепер?.

.

А що тепер!..

Обидвi дочки Леонiда Самсоновича разом з усiма своiми кiндерами обживалися на землi обiтованiй. При цьому, керуючись мудрими батьковими вказiвками, обидвi змiнили iмена: Інга перетворилася на Едiт (що трохи нагадувало iм’я ii прабабусi – Юдiф), Евелiна – на Елiану[37 - Ім’я Елiана мае цiлих три версii походження – греко-римську, французьку та еврейську. За останньою версiею, це iм’я означае або «Мiй Бог – моя сiм’я», або «Бог вiдповiсть менi».].