Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

Але якщо ми не дамо цього зробити – то цього й не станеться.

– А хто такi «ми», якщо не секрет?..

– Тi, хто матиме смiливiсть протистати спробам вiдродити СРСР – нову «iмперiю зла». І колись ми проти неi ще повоюемо, повiрте…

– Фiзично?!

– Фiзично, Едуарде Рустамовичу, фiзично! З кров’ю i смертями.

– Ти гадаеш, це так легко?! – обурився Давлетов i додав, не стримавшись: – Х-х-хлопчисько!.. Ти хоч знаеш, про що говориш?!

– Я знаю лише двi речi. По-перше, допустити вiдродження СРСР не можна.

Інакше попереду будуть новi шiстсот шiстдесят шiсть рокiв панування нечистого на тутешнiй землi. І я не знаю, яким жахом це обернеться для людства в цiлому.

– Ти настiльки впевнений?..

– Так. Бо, по-друге, жiнка-самозванка Марiя Девi, яка сама себе назвала Христом, а по сутi е антихристом, з’явилася на нашiй украiнськiй землi. Й народилася вона в Донецьку, а журфак закiнчила в Киевi… Отже, нечистий зазiхае на нашу землю, Едуарде Рустамовичу! А тому вiйна… якщо хочете – ДУХОВНА вiйна за майбутне всього людства на нашiй землi ще запалае! Незалежно вiд того допишу я роман «Лейтенант диявола» чи не допишу, опублiкують його чи не опублiкують.

Так буде, i все тут!

– А коли саме?!

– Не знаю. Але колись це станеться неодмiнно.

– Ох, Спартаку, Спартаку!.. І знайшов же ти собi тему, – Давлетов аж крекнув вiд розчарування. – Я ж бо думав, ти про щось веселе пишеш, а ти!..

– Ну, чому ж, е у мене й веселi заготовки майбутнiх творiв, – посмiхнувся молодий чоловiк.

 – Усякi заготовки е, на будь-який смак. Просто цi «бiлобратчики» настрiй такий мiстичний навiяли… Та й екскурсiя в садибу Гоголiв-Яновських… Микола Васильович великим мiстиком був, погодьтеся.

– Не знаю, не знаю, – невдоволено пробурмотiв вiдставник. – Я ж казав, що не люблю чортiвнi всякоi. Й менi дуже шкода, що колишнiй хлопчик, якого я знаю з дитинства, коли пiдрiс i вивчився на нормального iнженера-науковця, почав захоплюватися всякими чортами, вiдьмами, ожилими мерцями й потопельницями.

– Ох, Едуарде Рустамовичу! Бачу, шо ця тема вам занадто вже неприемна, – зiтхнув Спартак, – а тому давайте поговоримо про щось iнше.

– І про що ж саме?..

– От ви, наприклад, сказали якось, що отримали листа вiд того, кого назвали Алiком Вайнштейном. Вiн нiбито жив колись у нашому домi в Киевi на Подолi, але потiм поiхав звiдти свiт за очi…

– Ну так, казав, – не дуже охоче пiдтвердив Давлетов. – Це дiйсно колишнiй наш сусiда, так.