Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

Вiн вказав на едине мiсце в «христовочцi», обведене червоним, i додав:

– Ось вiн, безвiдмовний аргумент проти всiх юсмалiан, взятих разом.

– Нi-нi… Знаеш, я цю гидоту все ж таки не братиму в руки, – рiшучо мовив Давлетов.

– Боiтесь, – скрушно зiтхнув Спартак. – Ну гаразд, папiрець триматиму я. Але хоча б прочитайте. Прочитати можете?

Едуард Рустамович заперечно мотнув головою, тодi молодий чоловiк сам процитував «христовочку»:

Тiльки той удостоiться честi перебувати в Царствi Моему, хто з першого разу i без усяких додаткових умов повiрить Менi та прославить Мене! Всi ж iншi будуть проклятi.

– То що… це i е твiй залiзно-безвiдмовний аргумент? – Давлетов подивився на молодого чоловiка з неприхованим подивом.

– Так, це вiн, – задоволено посмiхнувся Спартак.

– Але ж я не розумiю…

– Перепрошую, Едуарде Рустамовичу, ви як… чоловiк вiруючий?

– Як i всi зараз, так i я, – доволi обтiчно мовив Давлетов.

– А якщо «як i всi зараз», то ви хоч раз Бiблiю читали?

– Якщо чесно?.

– Авжеж чесно.

– Нi, не читав.

Скрушно зiтхнувши, Спартак вийшов з кухнi, на якiй вони сидiли, та за деякий час повернувся, тримаючи в руках Бiблiю кишенькового формату.

– Нiчо’собi книги ти читаеш!.. – здивувався вiдставник.

– А що, невже боiтеся, що й Бiблiя зачарована? – посмiхнувся той.

– Бiблiя?.. Нi, просто це дуже розумна книга… можна сказати, аж надто розумна, як для мене.

– А якщо так, тодi прочитайте оце…

І погортавши тонесенькi, «цигарковоi» товщини сторiнки, Спартак вказав спiврозмовниковi на один з вiршiв:

Дослiдiть но Писання, бо ви думаете, що в них маете вiчне життя, вони ж свiдчать про Мене![30 - Вiд Івана 5:39.

– Ну i що з того? – недовiрливо спитав Едуард Рустамович.

– А те, що слова «христовочки» кардинально розходяться з Євангелiем! – переможним тоном мовив Спартак. – Що сказав майже два тисячолiття тому Христос тим, хто не вiрив у Нього?! «Дослiдiть Писання» – от що! Вiн нiколи й нiкому не сказав: «Достойний Царства Небесного тiльки той, хто повiрив у Мене з першого разу i без усяких додаткових умов».

– Ти так справдi вважаеш? – пробурмотiв Давлетов, знов i знов перечитуючи то бiблiйний вiрш, то «христовочку».

– В еврейському середовищi загалом не вiтаеться слiпа вiра, – впевнено мовив Спартак. – Вiрити можна лише усвiдомлено.