Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

 – Я навiть навпаки, можна сказати…

– Що значить це твое «навпаки»?

– Та-а-а, розумiете…

Молодий чоловiк ненадовго замислився, потiм продовжив:

– Я тут знайшов залiзний аргумент, який безвiдмовно вкладае на лопатки будь-якого бiлобратчика. Знайшов самотужки, потiм випробував його на деяких iз них i зрозумiвши, що цей аргумент таки спрацьовуе…

– Анумо стривай, не поспiшай, – знов перервав його Давлетов, – давай по порядку. Насамперед скажи, що це за аргумент такий? Що ця твоя Марiя Девi Христос…

– Їхня, а не моя, – одразу виправив суворим тоном Спартак.

– Ах, ну так, так… Їхня Марiя Девi Христос, а не твоя – вона жiнка, тодi як справжнiй Христос мае бути чоловiком. Це ти маеш на увазi?

– Нi, не цей, – заперечно мотнув головою молодий чоловiк. – Юсмалiани добре пiдготовленi, iм надто добре промили мiзки. Вони сперечатимуться з тобою до хрипоти, але вiд свого не вiдступляться. Отож який сенс нариватися на безплiдну суперечку заради суперечки?! Ви ж вiйськовик, Едуарде Рустамовичу! Ви ж мусите розумiти, що суперника треба бити в слабке мiсце.

– Гм-м-м… Розумно кажеш. От тiльки де вона, ота слабинка?! Це ж треба в iхнiх тих… в писаннях iхнiх розбиратися!..

– Можна подумати, що «христовочки» важко дiстати! – зневажливо посмiхнувся Спартак. – У нас в Киевi на кожному кроцi повно.

– Та й у нашому Миргородi не бракуе.

– Ну, то вiзьмемо й почитаемо, – знизав плечима Спартак, схопив один зi списаних зошитiв… i раптом видобув з нього «христовочку», поля якоi були поцяткованi рiзноманiтними позначками, а окремi слова або пiдкресленi, або обведенi овалами чорного, синього, зеленого або лiлового кольору.

– Стоп! – Давлетов аж вiдсахнувся. – Це що таке?!

– А хiба не бачите? – здивувався молодий чоловiк.

– Але ж люди кажуть, що цi «христовочки» зачарованi, i хто тiльки вiзьме цю гидоту в руки, той неодмiнно…

– Цю муйню розпускають самi ж юсмалiани, щоб люди боялися iх самих та iхню Матiр Миру, – процiдив Спартак, при цьому очi його сяйнули гнiвом.

– Розумно кажеш. Але ж раптом… Ти не боiшся?

– Не боюсь. Бiльше того, трохи згодом я вам покажу, що боятися не треба нi в якому разi! Але поки що прошу вас, прочитайте оце.