Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

Приватний будинок по вул. Озернiй, Миргород, жовтень 1993 року

Назву його хвороби вимовити було вкрай складно: холецiстоангiохолiт. Хоча якщо бути справедливим, то назва спецiальностi, написаноi у Спартака в дипломi – «спецелектрометалургiя», – була навiть трохи довшою. А спробуйте вимовити без жодноi помилки таке словосполучення, як «адсорбцiйно-автокаталiтична теорiя Байкова»! Мiж тим, саме вiн навчився цьому чи не найпершим на весь iхнiй курс… Отож засвоiти вимову свого теперiшнього дiагнозу – не така вже й велика премудрiсть.

Значно важче було зрозумiти, що ж iз цiею хворобою робити? Холецiстоангiохолiт – це, якщо на пальцях пояснювати, комбiноване запалення жовчного мiхура i жовчогiнних шляхiв. Ну гаразд, Спартака на тиждень ушпиталили, якимись лiками наштрикали, навiть гемодезом кров почистили. А далi що – на карсилi сидiти чи трав’янi настоянки пити?..

– Режим дня не треба порушувати, – суворим тоном мовила дiльнична лiкарка, вклеюючи отриману зi стацiонару виписку до розпухлоi медичноi картки пацiента Сивака Спартака Андрiйовича.

Лiкарка трохи подумала й обережно запитала:

– Ви ж i досi не одруженi, якщо я не помиляюся? Вам хто iсти готуе – мама чи, як це зараз модно казати, цивiльна дружина?..

– Мама, – Спартак пiдiбгав губи. Було помiтно, що спрямованiсть розмови починае дiяти йому на нерви.

– Е-е-ех-х-х, молодий чоловiче!.. Й не соромно сидiти у мамунi на шиi?! Це ж ще й у тридцять рокiв!.

– Перепрошую, ви тут мене виховувати зiбралися чи хочете вiдкрити фiлiю РАГСу при нашiй полiклiнiцi?! – не стерпiв вiн.

– Я всього лише про ваше здоров’я пiклуюсь.

– А здоров’я таке, яке е. У мене вдома тато пiсля трансмурального iнфаркту, отож лiкування треба забезпечити насамперед йому. І харчування також. А я поки що пiдготовкою до дисертацii краще займатимусь, в чому менi заважае наш завлаб, який поставив мене в чергу на захист лише пiсля…

Утiм, второпавши, що його заносить на нецiкаву й несуттеву тему, Спартак з безнадiйним виглядом махнув рукою та замовк.

– Доки людина молода i сповнена сил, то зазвичай про стан здоров’я не замислюеться. А коли отямиться – як правило, бувае надто пiзно… Гаразд, Спартаку Андрiйовичу, це ваше життя й ваше здоров’я. Вам про нього i дбати… Вашiй мамi я зателефоную окремо, щоб дати деякi рекомендацii щодо режиму харчування.