Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

 – Отже, Єрохiна до нас iз Москви прислали нiбито на кiлька днiв буквально, а простирчав вiн у нас майже два з половиною мiсяцi! При цьому щодня надсилав туди, звiдки прибув, чергову кляузу або скаргу. Писав про диктат i насильство вихователiв над вихованцями, про свавiлля особисто директора. А ще про те, нiбито вiн разом з дружиною обкрадае нещасних сирiток… У дитячий будинок зачастили комiсii з перевiрками.

– Мер-р-рзотник!.. – тихо проричав Антон Семенович.

– Доходило до парадоксiв i вiдвертого абсурду, – зiтхнув Матвiй Єгорович. – Кляузи прискiпливо перевiряли, але вони жодного разу так i не пiдтвердилися. Єрохiна кiлька разiв вiдкликали, але вiн не здавався i продовжував вiдправляти гнiвнi листи з погрозами до Киiвського облвно[25 - Обласний вiддiл народноi освiти.] й обкому партii, до iнших iнстанцiй. На деякий час зник, потiм ненадовго з’явився знов… І знов за свое узявся! Наш дитбудинок захищали хоч i самовiддано, проте за деякий час пiсля уходу Калабалiна все одно розформували, вихованцiв же порозпихували по iнших дитбудинках у Киевi, в Полтавi та в Рiвному.

– Батько до того кiлька мiсяцiв працював директором пiонерського табору Украiнського геологiчного управлiння, – уточнив Антон Семенович.

– Можливо i так, – погодився сторож. – Це не надто суттево. Головне, що наш Мотовилiвський дитбудинок розформували.

– А Єрохiн цей… Вiн що, тепер тут проживае, в Боровiй?..

– Точно так. Немовби сир у маслi катаеться! Скiльки рокiв тут його не було, як раптом з’явився, не запилився. Звання собi вибив – вiдмiнник народноi освiти й почесний пенсiонер, бачте!.. Призначену фельдшерицi Наташi хату собi забрав, тепер же, кажу вам, добудовуе вже другий будинок для всiеi своеi родини з онуками включно, – повiдав Матвiй Єгорович i додав, здiйнявши догори вiдстовбурчений вказiвний палець: – А зовсiм нещодавно хвалився, нiбито за заслуги перед Батькiвщиною йому пообiцяли видiлити безкоштовно нову «Волгу»!.

– За заслуги перед Батькiвщиною? – здивувався Антон Семенович.

– Так i сказав, дослiвно, – кивнув старий.